Хутірські прибадашки

Пчілка Олена

Іду я та й іду,
Аж ідуть качки по льоду,
Сірі-білі, попелясті,
Кучеряві, волохаті,
Сірі-білі, всі до пари.
Аж тут сонце вийшло з хмари
Зараз лід увесь розтав,—
А з його ставочок став!
Качки радії були,
По ставочку попливли.
Ах досадно! Я ж хотів
Половить їх, та не вспів!
Ну, на качок поглядаю,
Думку-гадоньку гадаю:
"От би добра була штука,
Коли б мать якого крюка,-
Зачепить одну ситеньку
(Чи біленьку, чи сивеньку),
Та й спекти або зварити,
На здоров'ячко спожити,
Але де ж би крюк узявся;
Коли — степ кругом простягся?
А в степу вже, вибачайте,
Деревини не питайте:
Все сама ковиль-трава
Наоколо укрива;
Ні діброви, ні гайка,
Лиш над ставом осока
Та зелені очерети!
Що тут візьмеш у лабети?
При мені ж сама сокирка,
Та у торбі талавирка*,
З дому ще мені досталась,
Десь у торбі завалялась.
Треба йти по розум, брате.
Спосіб мудрий добирати!
Сплів тоді я мотузка
(Знадобилась осока!).
А після того я взяв
Талавирку порубав
Та вузлами й нав'язав;
Двадцять всіх було шматочків,
Двадцять вийшло й вузолочків,—
На одному мотузочку
(Стільки й качок на ставку).
Мотузок зчепив кінцями,
Та каблучку** з вузолцями,
І пустив тоді на став —
Сам дивитись нишком став.
От сиджу я в очереті,
Як в гетьманському наметі!
Бачу — качка приверта,
Узлик з рибкою хвата.
Добре! З рибки поживилась,
Га мотузкою вдавилась!
Наче рибка на гачок,
Понялась на мотузок!
Ось і друга сіро-біла
Вузлик з рибкою вхопила;
Стали борсатись удвох,
Далі — втрьох, учотирьох!..
Поковтали, та вже й край,—
Хоч пірни, хоч виринай!
Так-то качки лакомились
І всі двадцять половились.
Хоч трепечуться крилами —
Радоньки нема з вузлами:
В пельці вузлики сидять,
Двадцять качечок держать!
Так-то двадцять всіх качок,
Нанизалося в кружок.
Поринають, виринають
Та все ближче привертають.
Трепетались неборачки.
А я лізу собі рачки,
За мотузку як шморгнув —
Качечок усіх здобув!
Хочте — вірте; хочте — ні,
Се однаково мені,—
Я ж собі поживок мав,
Та ще й добре вторгував!

_____________________
* Рибка така невеличка. (Приміт Олени Пчілки.)
** Каблучка — перстень; що-небудь, зроблене у вигляді кільця.

Про вірш

Колоритна віршована гумореска-бувальщина про степове хутірське полювання, сповнена народного дотепу, мисливської вигадки та кмітливості степовика.

Історія

Твір репрезентує жанр віршованої небилиці або мисливської оповідки («прибадашки»), характерної для українського ярмаркового та хутірського фольклору. Олена Пчілка майстерно стилізувала цей жанр під усні розповіді лісових чи степових мешканців Лівобережної та Південної України.

Поезія публікувалася для юнацтва та дорослих у журналі «Рідний край» та альманахах початку XX століття, демонструючи багатство розмовної мови, мисливського побуту та неповторного українського народно-побутового комізму.

Форма

Твір написано коломийково-розповідним віршем із переважно хореїчною основою та вільним варіюванням стопності (часто 4-стопний хорей з пірихіями), що наслідує інтонації живої байки чи казки-небилиці.

Римування парне (дистихове) та групове (aabbcc...), із широким залученням діалектизмів, архаїзмів та етнографічних реалій (талавирка, каблучка, ковиль-трава), які супроводжуються авторськими примітками.

Як читати

Образна система будується навколо оповідача — кмітливого селянина або козацького нащадка, чий оптимізм і винахідливість не згасають навіть у складних степових умовах («А в степу вже, вибачайте, / Деревини не питайте»). Контраст між швидкою зміною погоди (раптове танення криги) та азартом мисливця запускає динамічний комічний сюжет.

Твір насичений колоритними порівняннями й гумористичними метафорами («сиджу я в очереті, як в гетьманському...»), що утверджують життєлюбний характер українського селянина-господаря, здатного з нічого (осока та заваляща талавирка) змайструвати хитромудру пастку.

Теми: гумор і небилиці · мисливські оповідки · степовий пейзаж · народна кмітливість · хутірський побут

Усі поети