Коржик

Був собі дід та баба. От одного дня дід і каже:

— Спечи мені, старенька, хлібця!

А баба каже:

— Не спечу, бо нема борошна!

— Та,— каже дід,— піди в комору, повигрібай у засіках, повимітай з бодні[1], то й знайдеться трохи!

Пішла баба з віником, повигрібала, повимітала, і справді! Знайшлося трохи борошенця. Щоб розчинити хліб — мало, а спекти коржика — можна.

Взяла баба влила в те борошенце трішки води, вбила з пару яєчок, замісила, виробила коржика, запалила в печі й спекла.

Вийняла з печі, так не можна їсти — дуже гарячий коржик. Положила баба на вікно, щоб прохолов.

Дід уже так дожидає!

— Оце,— каже,— розломимо по половинці. Одна буде мені, а друга тобі — та й з'їмо.

А коржик слухає та й дума:

"Еге! Так ось на що вони мене спекли! Треба втікати!"

Та стриб з віконця на призьбу, а звідти на землю — і покотивсь, покотивсь далі, далі від дідової хатки.

Котиться коржик дорогою під ліском, коли зустріча його зайчик та й каже:

— Коржику, коржику! Я тебе з'їм.

А коржик каже:

— Та не їж мене, зайчику-лапанчику! Я тобі пісеньку заспіваю!

— Ну, співай! — каже зайчик.

Коржик і завів:

— Я по засіку метений,

Я на яйцях печений,

Я від баби втік,

Я від діда втік,

То й від тебе втечу.

Та й утік, поки зайчик слухав, розвісивши вушка.

Котиться, котиться коржик дорогою, коли зустріча його вовк та й гука:

— Коржику, я тебе з'їм!

А коржик каже:

— Ти не їж мене, вовчику-братику, бо як з'їси, то не почуєш моєї пісеньки, а я вмію добре співати.

— Ну, співай,— каже вовк.

— Я по засіку метений,

Я на яйцях печений,

Я від баби втік,

Я від діда втік,

То й від тебе втечу!

Та й покотивсь... Вовчик тільки зубами клацнув, бо він думав, що й пісеньку послухає,й коржика з'їсть, а не встиг, бо поки він лежав та слухав, то коржик швиденько втік.

Котиться собі та й котиться, коли зустрічає його ведмідь, такий здоровий! Та й каже:

— Стій, коржику, я тебе хочу з'їсти!

А коржик каже:

— Та ні, ведмедоньку-паночку, не їж мене, ось я тобі пісеньку заспіваю.

Та й почав:

— Я по засіку метений,

Олена Пчілка — Маленький вітрячок Олена Пчілка — Добрана пара Олена Пчілка — Іванко Ще 140 творів → Біографія Олени Пчілки

Я на яйцях печений,

Я від баби втік,

Я від діда втік,

То й від тебе втечу!

Та швиденько й покотивсь.

Біжить, біжить, коли зустрічає його лисичка та й каже:

— А, який хороший коржик! Треба його з'їсти! А коржик каже:

— Та не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю:

— Ну, співай. Послухаю.

Слуха лисичка, а сама вже й рота роззявила. А коржик співа:

— Я по засіку метений,

Я на яйцях печений,

Я від діда втік,

Я від баби втік...

Співа, а сам уже так насторочився[2], щоб швиденько покотитися, втекти.

Лисичка бачить, що тоді не дожене, та й каже:

— От хороша пісенька! Я ще й зроду такої гарної не чула! Тільки знаєш, коржику, я трішки недочуваю, то йди мені ближче заспівай, ось на язику в мене.

Та вистромила язика, а коржик скочив на кінчик і співа:

— Я по засіку метений,

Я на яйцях печений,

Я від баби втік,

Я від діда втік І від тебе...

Тільки що хотів співати "втечу", а тут лисичка — хап! І схопила його зубами.

Коли це — трісь! Лисичка зломила собі два зуби! Бо коржик був твердий та сухий: баба таки його крутенько замісила, та й у печі по щирості витопила, то він і засох. От у лисички зуби й поламались. Не встигла вона й всього коржика з'їсти, тільки трохи вищербила. Та як заболіло їй, вона й випустила коржика.

А вищерблений коржик побіг та й побіг знов. Як одбіг від лисички, то й каже сам собі:

— Ану я побіжу, подивлюсь, що там дід та баба роблять, чи дуже вони за мною журяться?

Прибіг, скочив на призьбу та й слухає.

А дід і баба сидять кінець столу та й плачуть:

— Ось який у нас був хороший коржик, одним один, та й утік, а більше вже нема борошенця, вже останнє повимітали!..

А коржик скочив на віконце та й каже:

— Та не журіться ви! Ось бачите, що зробилося: лисичка хотіла мене з'їсти та й зуби поламала, тільки вищербила мене. А ви ж би собі останні зуби поламали, такий я твердий!

— Е,— каже баба,— то й добре, що так сталося! А то в мене мало зубів зосталось, та й тих би не було!

— Еге! — озвався до баби дід,— то в тебе хоч трохи зубів є, а в мене один, то що ж би це було, якби я останнього зуба зломив? Цур йому, тому коржикові! Піди краще, старенька, мені картопельки вкопай та звари — буде й добреньке й м'якеньке!

— Отак і краще! — гукнув коржик,— а я ще по світу погуляю! Нехай лиш мене хто мудрий зловить!

Та й покотивсь, покотивсь, таки співаючи пісні:

— Я по засіку метений,

Я на яйцях печений!

[1] Бодня — бочка.

[2] Насторочуватися — насторожуватися, спрямуватися.

Про вірш

Алегорична літературна казка про Коржика змальовує драматизм здобуття самостійності, ейфорію втечі та ілюзію власної невразливості перед зовнішнім світом. Твір вирізняється грайливим іронічним пафосом, у якому азарт бродяжництва стикається з філософією практичного примирення з життєвими втратами.

Історія

Твір є авторською інтерпретацією Олени Пчілки одного з найпопулярніших світових та східнослов'янських мандрівних казкових сюжетів (відомого в українській усній традиції як «Колобок» або «Коржик»). Казка створювалася для виховання естетичного та мовного чуття українських дітей на зламі XIX–XX століть, входячи до репертуару видань часопису «Молода Україна».

На відміну від багатьох трагічних версій фольклорного прототипу, де герой неминуче гине в пащі хитрої Лисиці, редакція Олени Пчілки акцентує несподівану перемогу кмітливого Коржика над зубами старих та хижаків або його відкритий, життєствердний фінал, що підкреслює оптимістичну світоглядну настанову письменниці.

Форма

Композиція побудована за каноном класичної кумулятивної казки-мандрівки: низка однотипних зустрічей із наростанням небезпеки (дід і баба — Заєць — Вовк тощо), де рушійною силою сюжету виступає ритмізована римована пісенька-заклинання героя («Я по засіку метений, / Я на яйцях печений...»).

Оповідна манера Олени Пчілки характеризується граційною легкістю, ритмізованим чергуванням оповідних фрагментів та діалогів, тонкою психологізацією мови персонажів та наявністю розмовного фольклорного гумору в репліках діда й баби про зуби й картопельку.

Як читати

Центральний образ Коржика виступає солярним символом та алегорією молодої істоти, яка емансипується від батьківського лона (печі, хати) через спів і творчість. Пісенька є його магічним щитом, маніпулятивним інструментом присипляння пильності хижаків і водночас формою самоідентифікації та утвердження власної свободи.

Екзистенційний підтекст казки розкриває мотив вічного руху, гри зі смертю та випробування долі. Своєрідна реакція стареньких у фіналі демонструє віковий стоїцизм і народну вітальну мудрість: заміна втраченого хлібця доступною «картопелькою» нейтралізує потенційну екзистенційну драму голоду, перетворюючи її на теплий побутовий гумор.

Художня деталь (збирання борошенця з бодні, призьба, гарячий пар свіжоспеченого коржика) передає автентичну пластику українського селянського побуту, формуючи виразне відчуття предметності й домашнього затишку.

Теми: алегорія свободи · мандрівка та випробування · кумулятивна казка · народна мудрість і гумор · дитячий фольклор

Усі поети