Котик і півник

Пчілка Олена

Був собі котик та півник, і дуже вони любили одне одного. От і почали жити вкупі, в одній хатці. Жили собі хорошенько — котик у скрипочку грає, а півник пісеньки співає. Котик іде якої їжі здобувати, а півник дома сидить та хати глядить.

Отже, котик було як іде з дому, то й наказує:

— Гляди ж, півнику, сиди в хаті та нікого не пускай, і сам не виходь, хоч би хто й кликав.

— Добре, добре! — каже півник та засуне хату й сидить, аж поки котик вернеться.

Тільки завиділа півника лисичка та й задумала його виманити, бо вона ласенька до курятинки! От і хитрує, як би тут півника виманити з хати. Підійде під віконце, як котика нема дома, та й підмовляє:

— Іди, півнику, до мене! Що у мене золота пшениця, медяна водиця!

А півник їй одмовляє:

— То-ток, то-ток, не велів коток!

Бачить лисичка, що не виманить так півника, та прийшла раз уночі, насипала півникові попід вікном золотої пшениці, а сама засіла за хаткою та й дожидає. Отже, котик собі пішов, а півник глянув у віконце, коли під хаткою пшениця розсипана, така хороша, і нікого нема. Понадився півник на ту пшеницю! Дума собі: піду лиш я трошки поклюю! Адже нікого нема, не страшно. Я поклюю та й знов у хатку сховаюся. Котик і не знатиме! Бо нікого нема, то ніхто йому й не скаже...

Вийшов півник. Клює собі пшеничку, клює... А лисичка підкралася та й схопила півника за хвіст. Потаскала до своєї хати!

А півничок тоді гукає:

— Котику-братику,

Несе мене лиска

По каменю-мосту.

На своєму хвосту.

Порятуй мене!

Котик і почув. Зараз побіг рятувати півника. Та тільки ж поки прибіг, лисичка вже далеко замчала півника. Котик біг, біг, не догнав! Вернувся додому. Так йому сумно самому — нема півника!.. Заплакав котик, а далі сів, думав, думав та й надумався: взяв свою скрипочку й писану торбу та й пішов до лисиччиної хатки.

А в лисички було чотири дочки й один син. Принесла їм лисиця півника, наказала окріп у печі гріти, щоб півника обпатрати, бо він вже зовсім придушений був.

— Та глядіть же,— каже лисичка,— нікого не пускайте! — А сама побігла ще кудись на лови.

От, як лисичка побігла, котик підійшов під віконце та й заграв у скрипочку, ще й приспівує:

— А у лиски, в лиски новий двір,

Та чотири дочки на вибір,

П'ятий синко

Ще й Пилипко:

Вийди, лисе,

Подивися,

Чи хороше граю!

От найстарша лисиччина дочка не втерпіла та й каже до менших:

— Ви тут посидьте, а я піду подивлюся, що воно там так хороше грає!

Тільки що вийшла, а котик її — цок у лобок та в писану торбу!

А сам знову грає й приспівує:

— Ой у лиски, лиски новий двір,

Чотири дочки на вибір...

Не втерпіла й друга лисичівна, вийшла... Котик і ту — цок у лобок та в писану торбу! Так усіх лисичок і виманив. А лисиченко, Пилипко, ждав-ждав сестричок — нема, не вертаються! От він і думає:

"Піду я їх позаганяю, а то мати прийде, то буде сваритися, що в хаті не сидять".

Вийшов і Пилипко. А котик і його — цок у лобок та в писану торбу! Так усіх і похватав. Тоді зав'язав їх мотузком і ввійшов у лисиччину хату.

Знайшов півника — він лежав уже зовсім неживий, зомлілий. А котик його схопив за хвостик та й каже:

— Півнику, півнику, стрепенись!

Півник стрепенувся й ожив. Та такий радий!

— Спасибі тобі,— каже,— котику-братику, що ти мене одрятував. Тепер же я тебе слухатимусь довіку!

От взяли вони вдвох, де що було в лисички, поїли, горшки-миски побили, а самі втекли додому. Та й знов жили собі вкупці. Півник уже слухався котика. І все було добре.

Про вірш

Дидактично наснажена фольклорна казка-притча про вірність братерського союзу, смертельну небезпеку легковажності та рятівну силу взаємодопомоги, сповнена світлого життєствердного пафосу й теплого народного гумору.

Історія

Твір належить до масиву літературних обробок українського фольклору, здійснених Оленою Пчілкою наприкінці XIX — на початку XX століття в межах її послідовної культуротворчої програми створення якісного національного репертуару для дітей. Письменниця публікувала подібні казки на сторінках часопису «Рідний край» та дитячого додатку до нього — журналу «Молода Україна» (1908–1914), а також випускала окремими збірками для родинного й шкільного читання.

В умовах імперських валуєвсько-емських утисків та русифікаційного тиску адаптація автентичного казки-архетипу виконувала не лише естетичну й виховну, але й важливу націєтворчу місію: плекання питомої мовної культури, народної етики та світоглядних орієнтирів у наймолодшого покоління українців.

Форма

Казка становить приклад майстерної авторської стилізації народної оповідної традиції, в якій класична прозова канва органічно синтезована з римованими та пісенно-речитативними вкрапленнями (пісеньки Лисички, благальні заклики Півника, формульні примовляння Котика). Композиційна структура вибудувана за законами кумулятивної та трикратної повторюваності колізій, де градуйоване напруження досягає кульмінації під час проникнення Котика до ворожого простору Лисиччиної оселі.

Оповідна перспектива зберігає інтонацію доброзичливого, довірливого оповідача-казкаря (казковий зачин «Був собі...», традиційна фінальна клаузула). Ритміка фрази відзначається природним розмовним синтаксисом, багатим на тавтологічні звороти («жили собі вкупці», «вікно-віконце»), звуконаслідувальні окличні частки («цок у лобок») та лаконічні діалогічні репліки.

Як читати

Образна система твору ґрунтується на фундаментальній архаїчній антитезі свого і чужого просторів. «Хатка» Котика і Півника уособлює затишний гармонійний топос культури, праці та мистецтва (музикування на скрипці, спів пісень), тоді як підступний світ Лисички репрезентує хижацьку дику стихію спокуси, небезпеки й хаосу. Метафоричні атрибути спокуси — «золота пшениця» та «медяна водиця» — виступають архетиповою принадою матеріального марнославства, через яку незрілий дух утрачає пильність.

Психологічний конфлікт локалізується в амбівалентній натурі Півника, який розривається між обов'язком слухняності та дитячою цікавістю й ласістю. Через акт порушення заборони герой проходить символічну ініціацію: потрапляння в полон до Лисички, стан «неживого, зомлілого» існування у підземному чи маргінальному просторі ворога знаменує тимчасову символічну смерть, після якої через заклик-воскресіння побратима настає моральне оновлення та набуття життєвої мудрості.

Виразний звукопис (фонетична алітерація шиплячих і свистячих у репліках Лисички, дзеленчання струн і ритмічний приспів «то-ток, то-ток») увиразнює театральну пластику тексту. Семантика покарання хижака через обрядове ошуканство («в писану торбу») транслює давній фольклорний тріумф кмітливості над неприкритою агресією.

Теми: вірність і побратимство · порушення заборони та спокуса · боротьба добра зі злом · ініціація та моральне дорослішання · дім як оберіг · дидактика дитячої казки

Усі поети