Котик та кухар
Пчілка Олена
Якось-то кухар знакомитий,
Обід зваривши смаковитий,
Побіг близенько у крамничку,
Либонь,купить якусь дрібничку.
А може,й чарочку смикнуть
(Любив часами він черкнуть!).
А при своїй всілякій справі
Покинув котика на лаві,—
Либонь на теє, щоб стеріг.
А котик зараз і побіг
Та плиг на діл,
Після на стільчик та на стіл;
Сюди-туди він там метнувсь,
Аж поки м'ясива дочувсь…
Вернувся кухар за хвилину —
І бачить він таку картину:
Котусь коханий примостивсь,
Голівкою на бік схиливсь
І гарненько курча вминає
(Крильця одного вже немає!)…
Тут кухар наш почав гукать,
Котові дорікать:
— А, харцизяко ти, злодюго!
Ах, капосний же ти котюго!
Ну як же можна так робить,
Так по-злодійському чинить?
Та я ж на тебе так звірявсь,—
А ти мерщій на стіл забравсь,
Потяг курчатко щонайкраще!
Ах, безсоромцю, ах, ледащо! —
Тож кухар наш так дорікає,
А котик слуха та вминає…
Поки ж то кухар все довів,
То котик геть курчатко з’їв!..
Гай-гай! Було ж не тратить слова,—
Потрібна тут була не мова!
Узяв би котика за хвіст
Та й скинув швидше на поміст!
Про вірш
Гостросатирична алегорична байка про марність пустопорожніх моралізаторських балачок перед лицем відвертого нахабства й сваволі. Твір утверджує необхідність рішучих і негайних дій замість безплідного резонерства.
Історія
Байка є оригінальною українською інтерпретацією мандрівного сюжету, відомого в європейській традиції від Лафонтена і популяризованого в російській літературі Іваном Криловим («Кот и повар»). Олена Пчілка звернулася до цього сюжету, аби запропонувати українському читачеві колоритну національну версію з виразним мовним смаком і чітким виховним пафосом.
У контексті громадської боротьби українства кінця ХІХ — початку ХХ століття (коли нескінченні ліберальні розмови та декларації нерідко підміняли реальну практичну роботу) байка звучала як гострий суспільно-політичний натяк на шкоду пустослів'я перед загрозою прямого грабунку чи національного безправ'я.
Форма
Твір написано різностопним ямбом (класичним вільним віршем байки) із частими амфібрахічними або пірихієвими збоями, що імітують швидку зміну планів: метушню кота, пиятику кухаря та його запізніле просторікування. Короткі динамічні рядки («Та плиг на діл, / Після на стільчик та на стіл») передають миттєвість злодійкуватого пориву кота.
Римування парне та перехресне з перевагою чоловічих і жіночих закінчень. Мовностилістична тканина надзвичайно барвиста, сповнена соковитої народної інвективи й синонімічних рядів лайки («харцизяко», «злодюго», «капосний котюго», «безсоромцю», «ледащо»), що контрастують із незворушною поведінкою кота.
Як читати
Головний комічний та драматичний вузол тримається на психологічній асиметрії дійових осіб. Кухар — типовий образ безтурботного, балакучого роззяви, який знехтував обов'язком («чарочку смикнуть»), а зіткнувшись із наслідками власної недбалості, вдався до патетичних ораторських філіппік, замість того щоб урятувати страву.
Кіт — уособлення прагматичного, цинічного інстинкту та безкарного нахабства. Він не вступає в полеміку: його реакція психологічно довершена («голівкою на бік схиливсь і гарненько курча вминає»). Поки триває тирада кухаря, об'єкт суперечки безповоротно зникає.
Повчальний фінал звучить як афористичний імператив: «Потрібна тут була не мова!». Авторка викриває безсилля красномовства там, де порушено закон і порядок, наголошуючи, що балаканина у відповідь на відверту шкоду є формою безпорадності, а подолати нахабство можна лише своєчасним і рішучим практичним чином.
Теми: байка · сатира · марність пустослів'я · рішучість дій · дитяча література · алегорія