Миколі Лисенкові
Пчілка Олена
Давньому дорогому другові
Прощай, товаришу коханий!
Скінчилось дружнєє життя…
Ти одійшов у край незнаний,
У край сумний без вороття!..
Кінець відомий, неминучий…
Та душу туга повива,
І тисне серце жаль пекучий,
І рвуться з уст гіркі слова.
Вік цілий страждать, сподіватись,
Святим вогнем горіть, палать,
А потім — з думами розстатись,
В сирій землі їх поховать!
Святі думки, як зерна жита,
На світі знову оживуть,
Заквітне мрія пережита,
Пісні услід їй попливуть!
І вкриють милу Україну
Тим самим гомоном дзвінким,
Освітять рідную країну
Тим самим промінням палким.
Пісні лунатимуть по світі,
Та вже не буде їх творця!..
Вже не тебе, вогнем зігріті,
Стріватимуть людські серця…
Ні! Все здається, що десь близько
Витає дух приязний твій,
Що ти з небес на землю низько
Спускаєш погляд любий свій
І що вечірньою зорею
Ти на Україну зориш,
Що на розмову милу з нею
На крилах лагідних летиш.
Ох, то лиш привид, серцем жданий,
Шука розваги дух сумний…
Прощай, товаришу коханий,
Прощай навіки, дорогий!
Про вірш
Сповнена високого громадянського пафосу й глибокого особистого болю елегія-посвята увічнює пам'ять видатного композитора Миколи Лисенка, стверджуючи безсмертя його національного генія та вічність його пісенної спадщини для відродження України.
Історія
Поезія написана восени 1912 року безпосередньо після раптової смерті геніального композитора, фундатора української класичної музики Миколи Віталійовича Лисенка, який помер 24 жовтня (6 листопада) 1912 року в Києві. Олену Пчілку та родину Косачів пов'язували з Лисенком десятиліття щирої дружби, спільної праці в київській 'Старій Громаді', Літературно-артистичному товаристві та клубі 'Родина'.
Вірш став невіддільною складовою меморіальних випусків часопису 'Рідний край', редагованого Оленою Пчілкою, де вона також виступала з некрологами та спогадами про покійного побратима. Твір відбиває загальнонаціональний шок і жалобу української інтелігенції, для якої відхід Лисенка сприймався як непоправна втрата культурного провідника нації.
Форма
Поезія побудована у формі ліричної елегійної едиції, написаної чотиристопним ямбом із класичним перехресним римуванням (АбАб) та правильним чергуванням жіночих і чоловічих клаузул у чотирирядкових строфах (катренах).
Ритміко-інтонаційна організація наслідує псалтирний плач та урочисту оду-реквієм; тексту притаманна висока частотність анафор, риторичних окликів, прямих звертань до покійного й розгорнутих метафоричних асоціацій.
Як читати
У творі тонко переплітаються два плани: приватне почуття непоправної втрати дорогого друга й усвідомлення його епохальної ваги для України. Образ творчої спадщини Лисенка концептуалізується через біблійно-євангельську метафору зерна, що впало в землю: думки митця порівнюються з зернами жита, покликаними прорости колоссям духовного визволення рідного краю.
Олена Пчілка поетизує невмирущість авторського духу: Лисенко не помер, він розчинився в рідному ландшафті, зійшов вечірньою зорею над Україною, втілився у відлунні власних пісень, які невтомно зігріватимуть людські серця. Разом із тим авторка уникає легковажної ілюзорності, визнаючи гірку реальність фізичної самотності живих без свого пророка.
Теми: присвятна лірика · пам'ять про Миколу Лисенка · громадянська поезія · безсмертя митця · національне відродження · туга втрати