Миша-городянка і миша-хуторянка
Пчілка Олена
Вийшла Мишка-городянка,
Прехорошая панянка,
Раз у поле погуляти;
А при тім хотіла взнати,
Як там інші сестри Миші,
Польовнички, серед тиші
Проживають,
Пробувають.
Мишка Мишку миттю взнала —
Як селянка працювала,
Колоски собі збирала.
— Помагай біг! — так гукнула
Городянка. Друга вчула,
Розпиталася і в нору
Городянку запросила
По-простому,
По-сільському.
Там вона, бач, наносила
Колосочків, зернят різних,
Корінців усяких пізніх;
І усім тим частувала,
Городяночку приймала,
Городянка призволялась,
Дечому то й дивувалась:
— А се що у вас такеє?
Що ж, воно собі смачнеє…
Зветься як? — І городянка
Набік голову схиляла
Та стекольце, як панянка,
До очей все притуляла.
Побалакали гарненько,
І, як стало вже пізненько,
Городянка швидко встала.
Але подругу новую,
Тую Мишку польовую,
І до себе запрохала.
Отже, якось у неділю,—
В свято, бачте, на дозвіллю,—
Хуторянка на часинку
Подалася до будинку.
Городянка виглядала,
Хорошенько привітала:
— Будь здорова, гостя ждана!
Се гаразд, моя кохана!
Бо якраз панів немає,
Панство десь собі гуляє
На банкеті.—
По сій мові у буфеті
Господиня тая Мишка,
Делікатненька корпишка,
Почала всього шукати,
Все ласеньке добувати.
Повела тоді сестрицю
У найкращую світлицю:
Там на килимі турецькім
Посідали наші Мишки.
І горіхом смачним, грецьким,
Погострила зубки трішки
Тая гостя польова.
Та хіба самі горішки?
О! Була там і халва,
І цукати, й пастила,
Хвиги-миги, марципани,—
Прямо їжа без догани!
Але тільки що розсілись
Та гарненько примостились,
Коли це дзвінок як дзенькне,
На господу всю як бренькне!
Слуги кинулись… І в хату,
В тую пишную палату,
Увійшли і пані, й пан,—
Так і сяяв весь жупан!
Отже, Мишки наші швидко
Повтікали, куди видко!
І сказала хуторничка:
Прощавай, моя сестричко!
Хай їй цур, оцій палаті!
Я волю у простій хаті
Простим зернятком живитись,
Ніж на всі боки дивитись —
Чи не ввійде хто, не зрушить
Та ногою не придушить!..
Будь здорова, моя любко,
Хай господь тебе боронить,
Я додому йду, голубко,—
Гам ніхто у нас не дзвонить!..
Про вірш
Алегорична байка-казка, що зіставляє штучний, сповнений страхів побут міського панства з природним, працьовитим і гостинним життям села. У творі утверджується гідність простої праці та перевага душевного спокою над сумнівними принадами міського комфорту.
Історія
Твір належить до багатого масиву байкарської та дитячої творчості Олени Пчілки, яка системно адаптувала мандрівні світові сюжети (зокрема байку Езопа й Горація про міську та польову мишей) до українського національно-культурного та побутового ґрунту. Подібні віршовані казки письменниця створювала передусім для дитячого часопису «Молода Україна» (додаток до газети «Рідний край») або для своїх читанкових збірок, спрямованих на виховання свідомого українського юнацтва.
В епоху колоніального тиску та русифікації міст Олена Пчілка свідомо протиставляла національну автентичність українського села чужому, зденаціоналізованому міському побуту. Зіставлення сестри-хуторянки та панянки-городянки мало для авторки не лише загальноморальне, а й виразне соціально-педагогічне значення: показати привабливість і самодостатність українського традиційного трудового укладу.
Форма
Вірш написано переважно чотиристопним хореєм із пірихіями, що створює жваву, невимушену оповідну інтонацію, притаманну живій народній балачці чи казці. Ритміка гнучка: авторка варіює довжину рядків (подекуди вплітаючи вкорочені двостопні репліки на кшталт «Проживають, / Пробувають», «По-простому, / По-сільському»), що надає динамізму розповіді.
Римування парне (суміжне: aabb), місцями комбіноване. Лексичний шар надзвичайно колоритний, насичений демінутивами («панянка», «стекольце», «колосочків», «корпишка»), розмовними ідіомами та етнографічними реаліями, що робить мову твору живою та доступною дитячому сприйняттю.
Як читати
Образна система побудована на виразному соціально-психологічному антитетизмі. Хуторянка уособлює чесну, безпосередню селянську працю: вона живе серед благодатної тиші полів, збирає колоски, щедро й щиро ділиться плодами своєї невтомної праці. Її гостинність позбавлена фальшу, а нора є втіленням затишку та безпеки.
На противагу їй, образ городянки маркований зовнішньою манірністю та позиченим панським лоском. Деталь із лорнетом («стекольце... до очей все притуляла») — тонка авторська сатира на провінційне мавпування панських звичок. Привабливість міського життя розвінчується через залежність від «панів» і «банкетів», де миша — лише приживалка-«корпишка», що живе чужим коштом під вічною загрозою викриття.
Філософський підтекст твору ґрунтується на с damalівському уявленні про «сродну працю» та душевну безтурботність. Пчілка деромантизує міську цивілізацію, утверджуючи моральну першість самостійного, вільного буття на рідній землі над рабським паразитуванням у чужих розкішних палатах.
Теми: байка · дитяча література · село і місто · працьовитість і гостинність · алегорія · моральне повчання