На стріванні
Пчілка Олена
(Пісня)
Ой вечір, вечір, вже вечоріє,
Моє серденько все веселіє!..
Котися ж, ясне сонечко, з неба,—
Світлонька твого мені не треба:
Зійде для мене другеє сонце,
Як прийде милий, стукне в віконце!..
Ой вечір, вечір, вже й нічка темненька,
Моєму милому стежка видненька;
Стежка видненька, іти зблизенька,
Впущу в садочок, не вгледить ненька.
Як упускала ж — ручку стискала,
Як випускала — з жалю вмлівала…
Ой згасли, згасли зіроньки срібні,
Переспівали пташечки дрібні;
Ой зблід на небі місяць ясненький,—
Іди, мій милий! Вже ж день біленький!..
Іди, козаче! Іди, мій орле!..
Нащо зійшлись ми на люте горе!
Нащо ж тебе я вірно кохаю,—
Ми ж розійдемося, як стежки в гаю…
Нам не судилось жити у парі,
Закрили щастя чорнії хмари!
Ой буду ж плакать, буду тужити,
Без тебе ж, орле, в світі не жити!
Умиюсь слізьми, заплачу згірка,—
До тебе ж вийду, як зійде зірка…
Про вірш
Стилізована під народну пісню драматична лірична оповідь про таємне побачення закоханих та невідворотність гіркого розставання через соціальні перепони чи фатальні життєві обставини. Твір сповнений хвилюючої експресії очікування, контрасту між солодкістю нічної зустрічі та трагічним усвідомленням неможливості спільної долі.
Історія
Олена Пчілка була глибоким знавцем і збирачем українського пісенного фольклору. Її авторські пісні-стилізації органічно входили до фольклорного репертуару, часто сприймаючись сучасниками як народні. Поетеса тонко відчувала психологію парубоцьких та дівочих стосунків, відтворюючи їх крізь призму народнопісенної традиції Волині й Полтавщини.
Твір має підзаголовок '(Пісня)', що вказує на його прикладне музично-виконавське призначення. Він публікувався в тогочасних літературно-мистецьких збірниках та альманахах, які мали на меті збагачення українського міського та сільського побуту автентичним за духом репертуаром на противагу чужомовним міським романсам.
Форма
Вірш написаний чотиристопним хореєм із численними пірихіями та цезурами, що відтворює природне коливання народної пісні. Застосовано парне та суміжне римування (дистихи й катрени: 'вечоріє' — 'веселіє', 'неба' — 'не треба', 'сонце' — 'віконце').
Характерною рисою є багатство народнопісенної поетики: тавтологічні повтори ('вечір, вечір', 'згасли, згасли'), пестливі форми ('серденько', 'нічка', 'стежка видненька', 'пташечки дрібні') та фольклорний паралелізм.
Як читати
Образна система твору побудована на поетиці контрастів світла й темряви, радості зустрічі й невідворотності розлуки. Вечірня темрява для закоханої дівчини є рятівним покровом, що ховає її почуття від суворого материнського ока ('впущу в садочок, не вгледить ненька'), а прихід коханого метафорично прирівнюється до сходу 'другого сонця'.
Кульмінація ліричного сюжету настає з настанням світанку: блідий місяць, згаслі зорі й білий день стають передвісниками фатальної розлуки. Традиційні фольклорні метафори козацької лірики ('орле', 'козаче') увиразнюють романтичну велич образу парубка, водночас підкреслюючи безсилля закоханих перед долею ('закрили щастя чорнії хмари').
Фінал поезії пронизаний драматичним мотивом приреченості ('нащо зійшлись ми на люте горе'), проте закінчується вірністю невгасаючому почуттю: дівоче горе виливається у сльози, але очікування нової вечірньої зірки залишає простір для вічного прагнення кохання всупереч усім заборонам.
Теми: фольклорна стилізація · нещасливе кохання · дівоча лірика · таємне побачення · розлука · пісенна поетика