Надіє, вернися
Пчілка Олена
Хвилино журлива, хвилино сумная,
Звідкіль ти на мене взялася?
Навіщо ти, туго, журбо навісная,
У серце мені уп'ялася?
І душу стискаєш, гнітиш її важко,
Одгониш всі близькії втіхи,
І навіть чужі мені слухати тяжко
Веселії речі та сміхи.
Так темно, так глухо в душі неогрітій,
Порвалися струни дзвінкії,
У думці колишній, ясній, розмаїтій,
Бринять тільки сльози гіркії!
Ти зникла, надіє, зоря золотая!
Як пташка злетіла-знялася…
Сама тільки туга, як ніч зимовая,
На серце мені наляглася.
Вернися ж, надіє, кубелечко звити!
Без тебе ж так серце болить!
Не мавши надії, не варто і жити,
Не варто тим світом нудить!
Про вірш
Драматичний вірш-благання про подолання душевного спустошення й тяжкої депресивної туги, де надія постає єдиним онтологічним опертям і передумовою людського життя.
Історія
Твір репрезентує суб'єктивно-ліричну лінію творчості Олени Пчілки, пов'язану з періодами важких душевних криз, особистих втрат та втоми від невпинної культурницької боротьби в умовах реакції й цензурного тиску. Письменниці, попри її публічну залізну волю та непохитність, були притаманні періоди глибокого психологічного виснаження.
Вірш суголосний настроям української психологічної лірики модерністського переддня, де індивідуальне страждання переростає вузькі межі біографізму й виходить на рівень універсального протистояння розпачу та вітальної сили духу.
Форма
Метрична структура базується на чотиристопному амфібрахії, чий наспівний, хвилеподібний рух ідеально передає ридання, стогін зболеного серця та пристрасну молитву-заклинання.
Строфіка представлена п'ятьма чотиривіршами з перехресним римуванням, у якому жіночі рими надають строфі протяжності. Виразний синтаксичний паралелізм, численні риторичні запитання та вигуки створюють високу драматичну напругу.
Як читати
Поетичний світ розколюється на два непримиренні стани: крижану, мертву тугу ('ніч зимовая', 'душа неогріта', розірвані дзвінкі струни) та світлоносну присутність надії. Сама туга персоніфікується як агресивна ворожа істота, що 'уп'ялася в серце' і робить нестерпним навіть чужий сміх і світло довкола.
Образ надії вирішений у міфопоетичних координатах: це водночас і 'зоря золотая', що розсіює нічний морок, і лагідна 'пташка', яку лірична героїня благає повернутися й 'злити кубелечко' в серці. Фінал звучить безкомпромісним екзистенційним висновком: утрата внутрішньої надії рівнозначна смерті, адже без неї життя втрачає сенс і стає безплідним скнінням.
Теми: психологічна лірика · мотив надії · екзистенційний відчай · душевний злам · сенс життя