Гоп, скок, веселенько,
Одиначка я у неньки;
Мене ненечка пестує
Та смачненьким все годує;
Я ж матусю поважаю
І слухняна виростаю.
Гоп, скок, руки в боки,
Прилетіли три сороки,
Сіли вони на тинок,
Мене кличуть у танок.
У зеленому віночку,
На жовтенькому пісочку,
Як та кізка я стрибаю
І матусю звеселяю.
А сороки-цокотухи
Напилися варенухи,
Біля мене теж стрибають,
Різне птаство звеселяють.
Життєрадісний ігровий вірш, сповнений щирої дитячої втіхи, родинного затишку та безпосередньої гармонії з довколишнім світом. Твір передає відчуття материнської любові та безпеки через призму дзвінкої народної забави й танцювального руху.
Вірш органічно входить до раннього періоду дитячої творчості Олени Пчілки, коли письменниця активно створювала підґрунтя для україномовного виховання малечі. У 1880-ті роки (зокрема у збірці «Думки-мережанки», 1886) авторка розгортає послідовну естетичну програму: подолати нестачу оригінального україномовного репертуару для родинного читання в умовах імперських заборон.
Текст тісно пов'язаний із практичним материнським та педагогічним досвідом Ольги Петрівни Драгоманової-Косач у Новограді-Волинському та Колодяжному, де фольклорний побут і спілкування з власними дітьми (зокрема з Лесею Українкою та молодшими доньками) слугували живим джерелом для моделювання дитячого фольклорного мовлення.
Згодом такі віршики-забавлянки публікувалися на сторінках часопису «Молода Україна» (додатка до журналу «Рідний край»), ставши класичним зразком виховання естетичного чуття рідного слова та шанування родинних цінностей.
Вірш написано динамічним чотиристопним хореєм із переважанням суміжного (парного) римування (aabbcc). Ритм цілковито підпорядкований моторній природі дитячої забавлянки чи танцювальної пісеньки-приспівки.
Звукова організація насичена дзвінкими алітераціями та вигуками («гоп, скок»), ласкавою демінутивною лексикою («веселенько», «ненька», «матуся», «віночок», «пісочок», «кізка») та гумористичними фольклорними деталями («сороки... напилися варенухи»), що увиразнює ігрову стихію твору.
У центрі образної системи постає архетипний для української традиції діалог любові між матір'ю та дитиною («одиначка я у неньки»). Щасливе дитинство концептуалізується через захищеність, ситість («смачненьким все годує») та взаємну душевну ніжність, де слухняність випливає не зі страху чи примусу, а з радісної поваги до матері.
Ігровий простір вірша легко розмиває межу між реальним побутом і казково-фольклорною уявою: домашній двір наповнюється персоналізованими птахами («сороки-цокотухи»), які прилітають на тинок і залучаються до загального карнавального дійства. Порівняння ліричної героїні з прудкою кізкою підкреслює чистоту й природність дитячої тілесної експресії.
Колоритний образ «варенухи» додає сцені бурлескно-жартівливого народного забарвлення, перетворюючи звичайний танець на свято родинної втіхи, де кожен елемент довкілля служить радості материнства та дитинства.
Теми: дитяча література · материнська любов · родина · фольклорні мотиви · радість дитинства · гумор