Пісенька (Два півники)
Пчілка Олена
(співається на такий голос, як грають до танцю, “козака”).
Два півники, два півники
Горох молотили,
Дві курочки-чубарочки
До млина носили.
Цап меле, цап меле,
Коза насипає,
А маленьке цаиенятко
Ківші одбірае;
Одбірає, одбірає,
Потім спочиває,
Та сестриці-козуненьці
У скрипочку грає.
“Танцюй, танцюй, козуненько,
Ніженьками туп, туп,
Татусенько з мамунею
Надеруть нам круп, круп”.
А вовчок сірячок
З лісу виглядає,
Ухопив цапеня,
Та й далі тікає.
Як схопив старий цап
Новенькії віжки,
Одібрав залигав
Цапеня за ріжки.
Хоч вовчок обідрав
Цапові реберце,
За те в тата з мамунею
Радується серце!
Бо вже дома цапенятко,
Ківші одбірає.
Та сестриці-козуненьці
У скрипочку грає.
Про вірш
Ритмічно наснажена дитяча віршована казка-забавлянка розгортає життєствердну алегорію сімейного ладу, спільної праці та нездоланного батьківського захисту, сповненого тепла, гумору й фольклорної гармонії.
Історія
Твір належить до раннього періоду творчості Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач), пов'язаного з формуванням модерного канону української дитячої літератури та активною етнографічно-педагогічною працею письменниці на Волині й Полтавщині наприкінці XIX століття. Поезія постала в річищі авторської концепції національного виховання на живому фольклорному ґрунті й увійшла до першої збірки віршів для малечі «Думки-мережанки» (1882), а згодом неодноразово публікувалася в журналі «Рідний край» та додатку «Молода Україна».
Олена Пчілка свідомо переосмислила традиційний пісенно-ігровий фольклорний мотив, поєднавши відомий народний заспів про півників із драматизованим казковим сюжетом про напад хижака та порятунок маляти, запропонувавши дітям зразок питомої мовної культури в добу жорстких русифікаторських утисків Емського указу.
Форма
Вірш написано переважно чотиристопним хореєм із перехідними коломийковими та танцювальними пісенними модуляціями (чергування чотиристопних і тристопних хореїчних рядків), підпорядкованими чіткій моторно-руховій установці, прямо зафіксованій у авторській ремарці («на такий голос, як грають до танцю, “козака”»). Строфічна організація тяжіє до пісенних коломийкових дистихів і чотиривіршів із переважно суміжним та паралельним римуванням, що створює пружний, грайливий синкопований рух.
Як читати
Образна система вибудувана на антропоморфізації свійських тварин і птахів, які репрезентують модель гармонійного селянського мікрокосму: розподіл трудових обов'язків (молотьба, млинарство, просіювання), взаємна ласка й музикування стають втіленням родинної ідилії. Антитеза «домашній простір / темний ліс» актуалізує архетипний конфлікт безпечного затишку та небезпеки, уособленої хижим «вовчиком-сірячком».
У фабульному вузлі знято трагізм потенційного насильства: втручання старого цапа, який перемагає ворога новенькими віжками, утверджує ідею дієвої батьківської опіки, безстрашності й родинної згуртованості перед лицем загрози, трансформуючи первісний страх дитини на відчуття тріумфу справедливості й захищеності.
Звукопис твору багатий на дзвінкі ономатопеїчні структури («ніженьками туп, туп», «надеруть нам круп, круп»), що у взаємодії з пестливою лексикою («козуненько», «цапенятко», «татусенько з мамунею») формує затишну сугестивну ауру народної колискової та забавлянки.
Теми: дитяча література · фольклорні мотиви · родина і батьківська опіка · праця як цінність · перемога над небезпекою