Пісеньки до сну
Пчілка Олена
А-а, люлі, прилетіли гулі
Та сіли на люлі,
Стали думати-гадати,
Чим дитину годувати:
"Чи кашкою, чи медком,
Чи солодким яблучком?"
А ви, гулі, не гудіте,
Кипить кашка, не зваліте!
Прилетіли гулі
Та й сіли на люлі.
Стали думати-гадати,
Чим дитину забавляти:
"Чи їй ляльку в ручку дати,
Чи їй квіточку зірвати?"
Ой ви, гулі, не гудіте,
Спить дитина, не збудіте!
* * *
А-а, котку,
Не лізь на колодку,
Бо заб'єш головку,
Та буде боліти,
Нічим завертіти —
Одна біла хустина,
Як та павутина,
Та й ту діти взяли,
На ляльки подрали,
Ляльок наробили,
Куток засадили.
* * *
А-а, коточок,
Не йди рано в садочок,
Не полохай діточок
Та нарви їм квіточок.
А ти, коте сірий,
Ти вимети сіни!
— Хоч вимету, та не я,
Єсть у мене котеня.—
Котеня не хоче,
Ніжками дрібоче,
Та по хаті скаче,
Віника й не баче!
— Хай замете бабуся,
Бо я пилу боюся:
В мене шкурка біленька,
Вилизана, чистенька;
Краще з дітьми пограюсь
Та й в куточок сховаюсь.
А ввечері прийду спати,
Дитиночку колихати!
* * *
Ой ходить сон коло вікон,
А дрімота коло плота.
Питається сон дрімоти:
— А де будем ночувати?
— Де хатина тепленька,
Де дитина маленька.
* * *
Ой кіт-воркіт
На віконечко скік,
А з віконця в хижку,
Піймав котик мишку:
Мишка буде грати,
Котик воркотати,
А дитина буде спати.
Про вірш
Цикл колискових пісень і пестушок вибудовує затишний, сакралізований простір раннього дитинства, де фольклорні зооморфні та міфопоетичні образи сповивають дитину лагідним захистом, гармонізуючи її перехід до сну.
Історія
Твір постає зразком авторської літературної обробки й систематизації автентичного дитячого фольклору, яку Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач) цілеспрямовано здійснювала наприкінці XIX — на початку XX століття. Письменниця однією з перших в українській модерній культурі усвідомила націєтворчу й педагогічну вагу материнської мови та народної пісні для виховання дитини в питомо національному світоглядному полі.
Поданий цикл колисанок тісно перегукується з етнографічними записами письменниці на Волині та Полтавщині, а також із матеріалами, публікованими нею в часописах «Зоря», пізніше — у редагованому нею дитячому журналі «Молода Україна» (1908–1914) та збірці «Українським діткам» (1882). Тексти мають глибокий автобіографічний зв'язок із практикою родинного виховання в родині Косачів.
Форма
Циклічна композиція об'єднує кілька автономних колискових мініатюр, побудованих за канонами народнопісенного силабізму (переважно 4- і 5-складові ритмічні клаузули з парним і суміжним римуванням) та коломийкового ритму з розхитаною тонікою, властивою фольклорній речитативній ліриці.
Ритмомелодика ґрунтується на заколисувальній монотонності, анафоричних вигуках («А-а, люлі», «А-а, котку»), повторах дієслівних форм («не гудіте», «не збудіте») та діалогізації оповіді, що імітує живий заколисувальний монолог-діалог матері з фантастичними й свійськими персонажами.
Як читати
Образна система твору репрезентує традиційні архетипи дитячого сну: Гулі (голуби) як вісники спокою й благодаті, кіт-воркіт як медіатор між побутовим і потойбічним/сонним просторами, а також антропоморфізовані Сон і Дрімота. Простір строго дихотомічний: захищена, тепла хатина протиставляється потенційній небезпеці зовнішнього світу («не лізь на колодку, бо заб’єш головку»).
Психологічний підтекст циклу розкриває формування базової довіри дитини до світу. Лагідна інтонація, обіцянки ласощів («чи кашкою, чи медком») та естетичних радощів («чи квіточку зірвати») покликані зняти тривожність і витіснити страх темряви, перетворюючи сон на естетизовану й безпечну пригоду.
Звукопис тексту насичений м'якими алітераціями сонорних [л], [л'], [н'], [м] та ономатопеєю («люлі», «гулі», «воркотати»), які разом із демінутивами («коточок», «котеня», «дитиночку», «ручку») формують особливу ауру ніжності й словесного оберегу.
Теми: колискова лірика · світ дитинства · материнська любов · фольклорні архетипи · оберегова поезія · гармонія людини і природи