Посмертна шана
Пчілка Олена
Поважна улицею йде юрба густая,
Старії люди і громада молодая.
Ідуть, ідуть усі у хвилях урочистих,
В своїх бажаннях серця, пориваннях чистих.
Поетові оддати "довг остатній" —
Скористувати час отой придатній,
Коли в остатню путь іде він з сього світу,
Коли труну його, єдвабами оббиту,
Із хати взявши, цілою юрбою, бучно,
Із співами провадять пишно, гучно…
І принесуть труну до смутної оселі,
Тії холодної, довічної постелі;
І речі залунають чулі, розмаїті,
У перли красномовства штучного одіті;
І на могилу гарнії вінки положуть.
Чи шана ж та, чи ті вінки поможуть
Тому, хто цілий вік болів душею, серцем
І в землю ліг, утомлений тим герцем
З байдужістю свого рідного люду,
З котрого знять хотів сліпецькую полуду!
Де ж перше ти була, юрба тепер прихильна,
Від котрої гуде околиця могильна?
Де ж ти була тоді, як, серцем одинокий,
Поет величний твій у темряві глибокій
Самотнього життя провадив дні тяжкії
І сльози проливав за тебе ті гіркії!..
Де ви були, проречистії красномовці,
Старі і молоді товариші письмовці,
Тоді, як друг живий ваш прагнув слова,
Палкого спочуття? Німіла ваша мова,
Не заглушала — ні! — ворожого гукання,
Догани дурнів, подлого клепання
На душу чистую! Тоді пак ви мовчали —
У серце друга більшої отрути доливали!
Тепер згадали все життя його минуле,
Тепер прилюдно ви сказали слово чуле!..
Ба!.. за вінок життя терновий всі співцеві
Поклали на могилу ті вінки рожеві!
Про вірш
Гірка громадянсько-викривальна елегія про фальш посмертного шанування національного митця на противагу його зажиттєвій самотності, нерозумінню та цькуванню сучасниками.
Історія
Вірш органічно входить до масиву громадянської лірики Олени Пчілки (Ольги Петрівни Драгоманової-Косач), у якій авторка безкомпромісно порушувала проблеми громадянської зрілості українського суспільства та обов'язку інтелігенції перед своїми культурними діячами. Подібні мотиви були надзвичайно актуальними наприкінці XIX — на початку XX століття, коли похорони українських подвижників (як-от Тараса Шевченка, Михайла Драгоманова чи пізніше композитора Миколи Лисенка) перетворювалися на масові урочисті маніфестації, тоді як за життя вони страждали від матеріальної скрути, цензурного гніту та суспільної байдужості.
Твір розвиває класичну в європейській та українській літературі тему трагічної долі поета-пророка у власному оточенні, перегукуючись із поезіями Тараса Шевченка, Лесі Українки та Івана Франка. Олена Пчілка як активна діячка «Старої громади», публіцистка і редакторка часописів гостро реагувала на конформізм і показний патріотизм середовища, трансформуючи цей біль у сатирично-саркастичні художні звинувачення.
Форма
Поезія написана різностопним ямбом (переважно шестистопним та п'ятистопним олександрійським віршем) із парним (суміжним) римуванням (aabbcc...). Така ритмічна будова наближає вірш до викривального ораторського монологу або класичної драматичної інвективи.
Ритмомелодика підсилюється експресивним синтаксисом: риторичними вигуками, докорами-запитаннями («Де ж перше ти була, юрба тепер прихильна?..»), градацією та протиставленням пишної похоронної ходи й нікчемності зажиттєвого цькування поета.
Як читати
Центральним художнім прийомом твору є нищівна антитеза між зовнішньою ритуальною пишністю («єдвабами оббита труна», «штучне красномовство», «рожеві вінки») та жорстокою дійсністю життєвого шляху співця («глибока темрява самотності», «терновий вінок життя», «отрута» ворожого клепання й мовчанки друзів). Авторка зриває маску з суспільного лицемірства, оголюючи разючу диспропорцію між посмертним культом і байдужістю до живого митця.
Образна система твору базується на біблійних та романтичних архетипах: поет виступає жертовною постаттю, яка бореться з «сліпецькою полудою» свого народу, зазнаючи нерозуміння й доган. Образ «тернового вінка», трансформованого після смерті на декоративні «рожеві вінки», символізує суспільну амнезію та спробу громади відкупитися від власної провини зовнішніми почестями, коли співцеві вже не потрібні співчуття й підтримка.
Теми: громадянська лірика · доля митця · терновий вінок · фальшива мораль · патріотичний обов'язок · критика суспільства