Радощі й смуток
Пчілка Олена
Два паниченьки моторні край воріт
Роздивлялись на весілля через пліт,
На весілля те мужицькеє просте,
Розмовляючи про сеє та про те.
"Чуєш, братику! — так перший промовляв,
Що попереду стояв та пильнував.—
Чуєш, бубни тут як весело гудуть!
Бачиш, танці тут як втішливо ідуть!
Тропака як хлопці шпарко, хвацько б'ють!
Цокотять підківки жваво в молодиць,
Мають стьонжки вкруг дівочих свіжих лиць!
І веселістю найщиршою горять
Очі всіх, промінням радісним блищать.
Ех, їй-богу, єсть щасливий оцей гурт!
Щастя справжнєє вживається отут…
Невеликі в їх потреби — се дарма!
Та зате в їх смутку нашого нема.
Ми живем нехай в достатку, у добрі,
Та од нас вони щасливші, далебі!
Що з розкошів, що з достатку нам того?
Світом нудимо, страждаєм од всього!"
"Так-то так! — товариш другий одповів.—
Та одно тобі сказати б я хотів!
З сього гурту, мабуть, всякий би волів
Помінятися хоть зараз на твій стан
(Хай багацько, кажеш, має він доган!),
Але ти не схочеш стать на місце їх:
Кинуть "смуток", заживати їх "утіх"!"
Стиха заздрісний од плоту одступивсь,
Де на більшеє він щастя задививсь;
До будинку ж свого "сумного" подавсь,
До товариша чогось не озивавсь…
Про вірш
Вірш-сценка у формі діалогу двох паничів викриває лицемірну панську нудьгу («сплін») і фальшиву ідеалізацію селянського побуту, протиставляючи штучний панський «смуток» реальній тяжкій праці народу. Твір сповнений іронічного пафосу та соціально-викривальних мотивів, що розвінчують романтизоване уявлення про «безтурботне щастя» простолюду.
Історія
Поезія «Радощі й смуток» належить до зрілого періоду творчості Олени Пчілки (Ольги Петрівни Драгоманової-Косач) кінця XIX століття. У цей час авторка активно виступала проти народницького сентименталізму та поверхового «хлопоманства», характерного для ліберально-панських кіл, які захоплювалися етнографічною екзотикою, ігноруючи реальне безправ'я та злидні селянства.
Твір органічно продовжує традицію реалістичної сатири та соціально-психологічної лірики в українській літературі. Пчілка полемізує з поширеним у декадентській та постромантичній естетиці мотивом «дворянської нудьги» чи світової скорботи (Weltschmerz), показуючи її паразитарну й егоїстичну сутність на тлі підневільного життя трудового люду.
Поезія друкувалася у періодичних виданнях та пізніших антологіях письменниці, слугуючи зразком виразного публіцистичного мислення авторки, спрямованого на тверезе осмислення прірви між шляхетським панським середовищем і українським селом.
Форма
Вірш написано переважно чотиристопним та п'ятистопним амфібрахієм із вільним варіюванням довжини рядків, що створює розмовну, наближену до живої драматичної декламації інтонацію. Подекуди ритм набуває пружності хореїчних перепадів у репліках, де описується народний танець («Тропака як хлопці шпарко, хвацько б'ють!»).
Строфіка нерегулярна (астрофічний вірш-оповідання), римування переважно парне (суміжне: aabb), що характерно для жанру фабульної байки, притчі чи сатиричного віршованого нарису. Мова багата на народнопісенну лексику («тьонжки», «шпарко», «далебі») та розмовні ідіоми.
Як читати
Образна система твору побудована на динамічній просторовій антитезі, матеріалізованій у деталі — плоті (огорожі), через який спостерігають паничі. Пліт постає неподоланним соціальним і ментальним кордоном: по один бік вирує справжнє, хоч і тяжке життя, увінчане весільною забавою («бубни», «тропак», «мають стьонжки»), по інший — застійний, манірний світ паразитарного достатку («світом нудимо, страждаєм од всього»).
Діалогічна структура виконує функцію скороченої морально-філософської драми. Перший співрозмовник — архетип ситого естета-декадента, який романтизує бідність як «справжнє щастя», оскільки вона начебто позбавлена рефлексій і духовної втоми. Другий персонаж виступає рупором авторської тверезості та раціоналізму, оголюючи цинізм такої заздрості влучним аргументом: ніхто з панів не погодиться реально проміняти свій комфорт на мужицьке ярмо.
Фінал поезії психологічно виразний: викритий у власній нещирості «заздрісний» пан мовчки відступає від плоту й повертається до свого «сумного» будинку. Автор підкреслює глухий кут панського існування, яке неспроможне ні на справжню радість, ні на реальну солідарність із народом.
Теми: соціальна нерівність · критика панства · народне життя · іронія та сатира · фальшивий сентименталізм · психологізм