Рябенький коник
Пчілка Олена
Волинська сміховинка
Іду я та йду, молоденький,
Аж стоїть коник рябенький
Я на нього хотів сісти,
А він мене хотів з'їсти;
Я на нього таки сів,
А він мене таки з'їв.
Кепська штука, пане-брате!
Треба думати-гадати,
Як з коника утікати!
Отже, в конику лежу,
Разом з коником біжу,—
Куди коник, туди я —
Така доленька моя!
Скаче коник зо всіх ніг
Та в зелений гай забіг.
В гаю ж дрова хтось рубав,
Сокирочку там поклав,
Устромив її в колоду —
Сам пішов, мабуть, по воду.
Взявши хутко ту сокирку,
В конику пробив я дірку.
Дірку в боку прорубав,
На світ божий виглядав;
Та як звідти вилізав,
З коника на землю впав!
Цілих три дні там лежав,
І ніхто того не знав —
Ані отець, ані мати
Про біду свого дитяти!
Та таки я щастя мав,—
Ось мене хто рятував:
Прилетіла муха,
Принесла хліба пів-окруха;
Прилетів жук,
Приніс меду горнук;
Як я того хліба покушав,
То трошечки одужав.
Як я того меду скуштував,
То й зовсім на ноги встав.
Отака була пригода,
Не забуду за три года!
Вас прошу про те мовчіте
Та нікому не кажіте!..
Про вірш
Ігровий гумористичний вірш, стилізований під народну небилицю-сміховинку, де в карнавально-абсурдистській манері змальовано химерні мандри персонажа всередині дивовижного коня та його казкове порятування.
Історія
Твір постає як результат фольклористичних і текстологічних зацікавлень Олени Пчілки багатством волинського дитячого фольклору (на що вказує авторський підзаголовок «Волинська сміховинка»). Письменниця майстерно переплавила народний сюжет про небилицю в літературну форму, призначену для розвитку почуття гумору, мовної гнучкості та фантазії маленького читача.
У контексті творчості авторки вірш засвідчує її новаторський підхід до фольклоризму: не буквальне наслідування, а органічне збереження живої діалектної атмосфери, традицій ярмаркових балагульств та дитячих забавлянок.
Форма
Твір побудовано як суцільний розлогий мовірш без поділу на строфи, спертий на традиційний коломийковий ритм і силабо-тонічний чотиристопний хорей із численними пірихіями та вільними переходами, що моделює живу розповідну інтонацію оповідача-байкаря.
Тип римування переважно парний (аабб), подекуди з утворенням тирадних римових ланцюжків на дієслівних формах («рубав — поклав — виглядав — вилізав — впав — лежав — знав — мав — рятував»), що посилює динамізм каламбурної оповіді.
Як читати
Образна тканина ґрунтується на народній естетиці комічного абсурду: коник, що ковтає вершника, уподібнюється до міфологічного чрева потойбічного чудовиська, проте в просторі дитячої сміховинки трагізм миттєво нівелюється гротескним побутовим виходом із ситуації через зрубане сокирою віконце.
Психологічний план твору підпорядкований бадьорому оптимізму ліричного персонажа: попри мотив безпорадності («така доленька моя», «цілих три дні там лежав»), сюжет розв'язується через солідарність мікрокосму — зооморфних помічників (мухи та жука), котрі приносять хліб і мед, виступаючи архаїчними носіями життєдайної сили.
Фінальний акорд твору становить класична фольклорна формула таємниці («про те мовчіте та нікому не кажіте»), яка залучає слухача до співучасті у вигадці, перетворюючи текст на інтерактивну мовну гру.
Теми: фольклорна небилиця · волинський гумор · карнавалізація ігрового простору · чудесний порятунок · єдність із природою