Рідне слово
Пчілка Олена
Так довго сподівана, ждана година
Настала для рідного слова мого:
Не так, як приборкана, смутна пташина,
Озветься воно із затишку свого;
Не так, — весняним жайворонком у полі
Вкраїнськая мова тепер залуна
І гомоном вільним по всьому роздоллі,
По всій Україні озветься вона.
Дарма, що по небу весняному тучі
Громадою темною швидко летять,
Не страшно пташині ні грому, ні бучі —
Крізь хмари бо промені сонця мигтять!
Дзвінкий жайворонок то вгору, до сонця,
Зів'ється, де сяє йому любий рай,
То пісню співа й до людського віконця... —
Лети ж, рідне слово, лети в рідний край!
Про вірш
Маніфестарна патріотична поезія-гімн про відродження та тріумфальне визволення українського слова, що подібно до жайворонка злітає у вільний лет над рідним краєм.
Історія
Вірш написаний на тлі революційних подій 1905 року в Російській імперії, коли внаслідок суспільно-політичного зламу було фактично скасовано ганебні обмеження Емського указу 1876 року щодо заборони українського друку, виникла перша легальна україномовна періодика (зокрема лубенська газета «Хлібороб», київська «Громадська думка», а згодом часопис «Рідний край», який очолила сама Олена Пчілка).
Ця доба позначилася надзвичайним піднесенням національного руху, і поезія Олени Пчілки стала одним із найяскравіших ліричних виразників виходу українського слова із цензурного підпілля та його повернення до загальнонародного життя.
Форма
Твір написано виразним тристопним анапестом із перехресним римуванням (abab) та чергуванням жіночих і чоловічих рим. Тридольний розмір надає віршеві стрімкої динаміки, польотності, піднесеного маршово-гімнічного ритму.
Емоційно-вольовий лад увиразнюється алітераціями сонорних звуків («р», «л», «н»), анафорами та фінальним модальним окликом-імперативом («Лети ж, рідне слово, лети в рідний край!»).
Як читати
Центральною алегорією виступає метаморфоза птаха: образ «приборканої, смутної пташини», замкненої в тісному затишку (символ підцензурного існування мови в імперські часи), змінюється розгорнутим сонячним образом «весняного жайворонка», який вільно шугає в небесному роздоллі й співає над усією Україною.
Мотив весняної грози («тучі», що летять громадою, «грім і буча») символізує історичні катаклізми та загрози реакції, крізь які, проте, невідворотно пробивається світло національного сонця. Птах, що долає бурю і несе пісню «до людського віконця», уособлює просвітницьку місію рідної мови — зігріти й пробудити душу кожного простого українця.
Теми: рідна мова · громадянська лірика · образ жайворонка · національне відродження · вільне слово · весняні мотиви