Розділ світа
Пчілка Олена
(переспів)
"Візьміте світ"!— з висот надхмарних неба,
Свою скінчивши працю Зевс*) прорік:
"Хай кожен частку,— скілько йому треба,—
Візьме і нею владає по вік”!
Сказав! І тільки залунало слово, –
Все нарожденнеє, убогі й багачі,
Старе й мале всі кинулись раптово,
На паювання світа біжучи!
Хто села взяв, хто – тихії долини,
Хто ріки бистрії, де вір кипить;
Поля й байраки, нетри й кремьянини—
Собі господаря найшло все в мить!
А після всіх, як розділ вже скінчився,
Прийшов поет. І погляд свій смутний
На світ той кинув він, у тузі похилився;
У всіх притулок, — він лиш самотний!..
Де прихилитися?.. Із серця мимо волі
Зірвався жаль на божий суд тяжкий:
"О, Боже сильний! Всі живуть в роздоллі,
Всім місце єсть, ніхто тут не чужий!
Лиш я, чужинець всюди безпричальний,—
Спитатись маю вік, як сирота!
Твій світ велик, притулок безпечальний
Невжеж не дасть мені рука свята?..
Всьому кінець! вже нарікати пізно!…
Та й щож робив ти? де ти пробував,
Як світ ділили—Зевс покликнув грізно.
"З тобою був! – поет йому мовляв:
"Я оком у красі величчя світового,
Я слухом — в гомоні небеснім потопав!
І за хвилину щастя неземного
Земнеє все забув і все втеряв!..”
Ну, що ж! — мовляв Зевес:—
"я більше над земльою
Не маю влади: все роздав,— поля, ліса;
Та коли хочеш ти,—іди, живи зо мною,
Нехай тобі отверті будуть—небеса!”
______________________
* Зевс.— найстарший бог у стародавніх греків.
Про вірш
Філософсько-алегоричний переспів класичної балади Фрідріха Шиллера про трагічну відчуженість митця у прагматичному матеріальному світі. Твір утверджує високу духовну місію поета, який через споглядання божественної краси втрачає земні багатства, проте здобуває вічне царство духу.
Історія
Поезія постала в руслі активної перекладацької та інтерпретаторської праці Олени Пчілки, яка ставила за мету довести універсальність і повноцінність української мови шляхом засвоєння вершинних творів світової класики. Авторка звертається до знаменитої балади Фрідріха Шиллера «Die Teilung der Erde» («Розділ землі»), переосмислюючи її у формі переспіву з виразними українськими інтонаціями.
Твір публікувався в контексті розбудови нової української літературної культури на сторінках часописів кінця XIX — початку XX століття (зокрема в антологіях та часописі «Рідний край»). Для Олени Пчілки, яка все життя боролася за збереження національної ідентичності та просвіту, доля невизнаного, бідного, проте духовно багатого поета перегукувалася з долею українського інтелігента-народника, позбавленого матеріального роздолля у власній поневоленій країні.
Форма
Поезія написана п'ятистопним та шестистопним ямбом із чергуванням пірихіїв, що надає мовленню величавого, епічно-ораторського темпоритму. Рядки організовано в розлогі класичні катрени з перехресним римуванням (АбАб) із послідовним чергуванням жіночих і чоловічих клаузул.
Мова твору позначена урочистим романтичним лексиконом («небеса», «паювання», «безпричальний», «величчя світове»), поєднаним із живою народнопоетичною лексикою («байраки», «нетри й кремьянини»). Драматизм конфлікту вибудовується завдяки діалогічній структурі та зіткненню двох модусів мовлення: величного присуду Зевса та пристрасного, сповненого жалю монологу поета.
Як читати
В основі твору лежить романтична антитеза між матеріальним світоустроєм і духовним покликанням митця. «Паювання світа» символізує прагматичний поспіх натовпу, де кожен («убогі й багачі») хапає практичні земні блага — села, ріки, ниви. Поет, який запізнився на цей розподіл, постає архетипним чужинцем і сиротою, неприкаяним у світі чистої утилітарності.
Відповідь поета Зевсові («З тобою був!.. Я слухом — в гомоні небеснім потопав») розкриває онтологічну сутність творчості: поет втратив земне володіння, бо перебував у стані естетичного екстазу, споглядаючи Абсолют. Трагізм земної бездомності митця знімається у фіналі визнанням вищої божественної спорідненості поетичного хисту, хоча й оплаченої гіркою ціною відчуження від повсякденного щастя.
Теми: покликання митця · філософська лірика · переспів · Фрідріх Шиллер · духовність і матеріалізм · самотність поета