Сама з собою
Пчілка Олена
(З народного)
Донечку матінка заміж оддала.
Доня, прощаючись, в мами питала;
— Мамо, голубонько, в гості до мене
Будете ви та коли пак напевне?
Буду, дитинонько! Ти ж моя утко!
Тільки не можу сказати, як хутко.
В гості тоді я до тебе прибуду,
Та як отую новину здобуду,
Що говорити сама із собою
Станеш ти в хаті. Тоді я з тобою
Хутко побачусь — приїду у гості;
Вже потурбую старі свої кості!
— Мамо, лебідонько! Господь із вами!
Що ж за причинонька б сталась над нами
В нашій хатині?.. Хіба б заболіла.
Чи пак зовсім би я збожеволіла,
Стала б якоюсь неначе дурною,—
Щоб говорила сама я з собою!
— Вже ж там побачиш сама, чи дурніша
Чи, може, станеш якась розумніша.
Тільки ж мене к собі жди того года.
Лиш як настане отая пригода!
Дивом-дивується смутная доня,
Що за чудная їй сужена доля?
Отже прийшла так весна і другая,
Має дитину дочка молодая.
Ранком же якось дитя сповиває —
Так-то до нього гуде-промовляє!
Дивиться тільки на неї дитятко,
Те нерозумне мале немовлятко;
Та молодиця на розум багата:
Знай розмовля — розлягається хата!..
Гульк! Аж матуся стоїть коло печі,
Доню свою так торкає за плечі:
— Що, моя доню, збулася надія?
Отже, казала тобі, що тоді я
В хаті веселій побачусь з тобою,
Як заговориш сама ти з собою!..
Про вірш
Тепла гумористично-побутова балада з фольклорним підґрунтям, що оспівує материнство, спадкоємність поколінь та непомітне дорослішання молодої жінки. Твір пройнятий світлим оптимізмом, лагідним родинним теплом і народною мудрістю.
Історія
Підзаголовок «З народного» прямо вказує на фольклорну основу сюжету. Олена Пчілка як визначний етнограф та фольклорист тонко відчувала живий народний гумор, обрядовість і специфіку українського патріархального побуту, нерідко перекладаючи популярні народні анекдоти та притчі у віршовану форму.
Твір відображає концепцію авторки щодо збереження та художньої фіксації традиційної народної родинної етики. Подібні віршовані картинки часто призначалися для сімейного та юнацького читання, друкуючись на сторінках часопису «Рідний край» та додатку «Молода Україна», де Пчілка пропагувала природні родинні цінності та психологічну злагоду.
Форма
Вірш написано чотиристопним ямбом із переважанням суцільного парного (суміжного) римування (AABB). Такий розмір надає оповіді плавної оповідної розповідності, імітуючи традиційну баладову чи співомовкову інтонацію.
Ритмомелодика підпорядкована живій діалогічній мові: рясні цезури, риторичні вигуки, оклики та перепитування відтворюють невимушену бесіду між матір'ю та дочкою. Мова рясніє пестливими демінутивами народнопоетичного походження («донечка», «матінка», «голубонько», «дитинонько», «лебідонько», «дитятко»).
Як читати
В основі фабули лежить психологічна та семантична гра слів навколо фразеологізму «говорити сама із собою». Для юної, недосвідченої дівчини це асоціюється з божевіллям чи горем, тоді як для мудрої матері це — символ таїнства материнства, коли жінка схиляється над немовлям у безперервному лагідному монолозі-колисанці.
Художній простір твору обмежений рідною хатиною, проте він наповнюється глибоким екзистенційним змістом переходу дівчини в новий соціальний і духовний стан — стан матері. Момент розв'язки («Гульк! Аж матуся стоїть коло печі») дарує відчуття затишку, непорушності зв'язку між родом і благословення нового життя.
Теми: родинні стосунки · материнство · народний гумор · фольклорні мотиви · діалогічна лірика · виховання почуттів