З поеми "Козачка Олена"

Пчілка Олена

І. Весна-красна

Віє легким духом, вільним —
Прийшла весна-красна,
Із-за моря, з ластівками,
Прилинула ясна!
Забриніли стави, ріки
В берегах зелених,
Залунали всі улоньки
Од співів веселих.
Всміхається яснее сонце
У небі блакитнім
Хмаринонькам кучерявим,
Біленьким, лагідним;
Обізвався соловейко
У лузі, в ліщині,
Пограває козаченько
В сопілку дівчині.
Сади рясні вишневії
Білим цвітом сяють,
Вишитими рукавцями
Дівчаточка мають.
"Будь здорова, челя донько! —
Мовить весна-красна.—
Гуляй, радій, молоденька,
Доки пора щасна!.."

II. Цвіту зміна

…Вже ж у любому куточку
Змінилося все!..
Он кучері з верби рясні
Вітерець несе
По узгір'ю на змокрілий
Холодний пісок;
Зажурився, засмутився
Унизу й ставок:
Похмурую, невеселу
Думоньку гада,
І здіймається під вітром
Темная вода;
Хитаються очерети,
Лози самотні
Ронять в воду, наче сльози,
Листочки дрібні…
Все змінилося, дівчино,
Над осінь смутну,
Все гадає враз з тобою
Думоньку одну,
Журливую, що не завжди
Сонечко вграва,
Що й воно таке зрадливе,
Як любі слова!..

III. Осінь

Проминуло красне літо,
Мандрує за море;
Що кому подарувало —
Чи радість, чи горе —
Байдуже йому за теє!
Хай плаче нещасний,
Хай щасливий, радіючи,
Має усміх ясний…
Як мандрівець перехідний
Шатрище здіймає,
Так літечко, відходячи,
Рясний лист зриває!
А проте ж то, либонь, шкода
Йому покидати
Становище, у якому
Довелось тривати!
Кида літечко навколо
Погляди журливі,
І зриваються у його
Зітхання тужливі…
І останньою красою
Діброви лишають,
І барвами останніми
Квітки доцвітають!

IV. Весілля

…У неділю для дівчини
Сонце не зійшло:
Горе хмарою сумною
Світ оповило!
Чутно пісню весільную,
Музика гуде —
Милий, з іншою звінчаний,
Од шлюбу іде…
На весіллі збір веселий,
Ллється оковита,
Сидить дома дівчинонька,
Залізом прибита…
На весіллі вже долівка
Підківками збита,
У дівчини хустиночка
Сльозами облита.
"Грай, музико! Грай, троїста!
Шпарко, веселенько!
Лийтесь, сльози! Лийтесь, гіркі!
Не давіть серденька!.."

V. Хустина

Прилетіла зозуленька
Через ясний бір,
Завітала дівчинонька
До козака в двір.
"Здоров, милий,чорнобривий!
Чи мене пізнав?
Як з іншою повінчався,
То ще ж не стрівав!..
Та не схиляй головоньки —
Не корить прийшла;
Була б довга та розмова —
Година ж мала:
Уже стоїть осідланий
Твій кінь воронець,
Треба хутко знаходити
Розмові кінець…
Од'їжджаєш ти, козаче,
У непевну путь,
Може ж, тобі доведеться
І руки згорнуть!
То ж колишня твоя мила
Прощатись прийшла
Та гостинця на прощання
Тобі принесла:
Пам'ятаєш мережану
Хустину мою?
На весілля готувала —
Сього не втаю!
Не здалася хустиночка
На весілля нам;
Але ж тобі готувала,
Тобі і віддам!
Нехай здасться хустиночка
Не на те, щоб гнить,
А для слави козацької,
Сідельце укрить.
Добре ж твоє, козаченьку,
Серденько воліло,
Виступаєш з товариством
За святеє діло.
Хай господь тебе провадить
У тую дорогу,
Нехай доля над ворогом
Судить перемогу!
Коли ж будеш незрадливим,
Хай доля сприяє,
Нехай щастя ся хустина
Тобі привертає!
Повертайсь тоді додому
Із військом щасливо,
Хай розплете твоя жінка
Коникові гриву!..
Коли ж ділові святому
Зрадиш, козаченьку,
Хай натрапиш, вертаючись,
На злу доріженьку.
Хай тоді у чистім полі
Ти марно загинеш
І моєю хустиною
Собі руки вкриєш!
Пам'ятай же теє слово,
Що тут говорила,
Як прощатись приходила
Незвінчана мила!"
По тій мові пішла з двору.
Тихо біля хати,
Тільки чутно, як голосить
Жінка у кімнаті…

Про вірш

Фрагменти ліро-епічної поеми, що крізь зміну пір року майстерно відтворюють перехід людської душі від весняного дівочого розквіту до осіннього смутку, зради та життєвих утрат.

Історія

Поема «Козачка Олена» належить до вершинних ліро-епічних творів ранньої творчості Олени Пчілки, вперше опублікована в її знаменитій дебютній збірці «Думки-мережанки» (Київ, 1886; написана в 1883—1884 роках). Твір створювався в контексті загального піднесення українського романтично-історичного епосу та етнографічного інтересу до козацької доби.

Включення розгорнутих лірико-пейзажних уривків виконує функцію психологічної увертюри до драми головної героїні, де фольклорний світ українського села тісно переплітається з традиційною народною етикою, материнською піснею та просвітницьким осмисленням національної ідентичності.

Форма

Подані фрагменти демонструють багатство силабо-тонічних форм поетеси: перша частина («Весна-красна») написана легким хореєм (чергування чотиристопного і тристопного хорея з перехресним римуванням abcb / abab), що імітує ритміку веснянок і народних коломийок; друга й третя частини переходять до мінорного ямбічного та коломийкового інтонування.

Мова творів насичена пестливими формами («хмаринонькам», «соловейко», «дівчаточка», «думоньку», «літечко»), фольклорними постійними епітетами («весна-красна», «яснее сонце», «рясні сади») та архаїзованими дієслівними формами, характерними для класичного українського романсу й думи.

Як читати

Циклічність природи в уривках слугує класичною алегорією людського життя: весняне пробудження з вишиваними рукавцями й грою козаченька на сопілці символізує безтурботну молодість і надію, тоді як осіння повінь («змокрілий холодний пісок», «лози, що ронять сльози») передвіщає неминучу драму розчарування й кохання, яке гасне під тягарем життєвих бур.

Образ літа-мандрівника, що «шатрище здіймає» і відходить за море, наділений філософським індиферентизмом природи до людської недолі: світ невпинно рухається вперед, залишаючи особистість наодинці з власним болем і втраченими ілюзіями, що додає народнопоетичному дискурсу виразного екзистенційного забарвлення.

Теми: фольклорні мотиви · зміна пір року · дівоча доля · веснянки й осінні мотиви · психологічний паралелізм · козацька доба

Усі поети