Заграва ясная, зоря світова
Доню збудила мою!
Любка малесенька плакать готова,
Маму гукає свою.
Ні, моя доненько! Світло червоне —
Радість денную несе:
Стане тим світлом около все повне
І звеселиться усе!
Зоря ж і нам зайнялася яскрава —
Нове життя нам прийшло:
Згинула сутінь, годинонька млява,
Щастя уповні зійшло!
Життєствердна громадянсько-побутова мініатюра, у якій природне вранішнє пробудження дитини переростає в оптимістичну алегорію національного й соціального відродження України. Твір сповнений світлого життєвого пафосу, материнської ніжності та віри у подолання історичної безпросвітності.
Вірш написаний у бурхливий період національного піднесення початку ХХ століття, найімовірніше в добу революційних перетворень та відродження української державності (1917–1918 роки). Для Олени Пчілки цей час став кульмінацією багатолітньої просвітницької та національно-визвольної праці.
Як редакторка часописів «Рідний край» та дитячого журналу «Молода Україна», письменниця завжди намагалася поєднувати виховання дитячої аудиторії з формуванням високої громадянської свідомості. Вірш є типовим зразком лірики, що призначалася як для родинного читання, так і для декламації в українських школах і просвітянських громадах.
Твір відображає просвітницький оптимізм авторки, яка бачила в новому поколінні («любка малесенька») будівничих оновленої України, позбавленої гніту самодержавства та національної апатії.
Твір написано тристопним анапестом із чергуванням жіночих та чоловічих клаузул, що надає звучанню колискової плавності, але водночас піднесеної, урочистої наспівності й пружного маршового кроку наголосів.
Строфіка організована у три чотиривірші (катрени) з перехресним римуванням (abab). Мовна тканина багата на зменшувально-пестливі форми («доню», «доненько», «любка», «малесенька», «годинонька»), які органічно контрастують із патетичними абстрактними концептами («нове життя», «щастя уповні»).
Центральним художнім вузлом твору є багатозначний образ «заграви ясної» та «зорі світової». Перший рівень сприйняття — суто побутовий, психологічно тонкий пейзажний момент: дитина лякається раптового червоного променя сонця крізь вікно й плаче, шукаючи материнського захисту. Мати заспокоює її, трансформуючи первісний страх перед світлом у передчуття радості.
На глибшому алегоричному рівні «світло червоне» та «зоря світова» набувають символіки доленосного історичного світанку. «Сутінь» і «годинонька млява» символізують імперську ніч, століття пригнічення й занепаду української культури, тоді як заграва віщує невідворотний прихід «нового життя». Світло ранкового сонця розсіює пітьму так само, як національне пробудження долає колоніальний сон.
Образ матері у вірші амбівалентний: це водночас ніжна опікунка дитини та алегорична Мати-Україна (чи духовна наставниця нації), яка скеровує погляд малечі у майбутнє, виховуючи безстрашність перед грандіозними історичними змінами.
Теми: національне відродження · материнство · світло і темрява · оптимізм · дитяча література · громадянська лірика