Золото
Пчілка Олена
Колись кохались ми обоє;
Все любе літечко нас двоє
Жили на хуторі глухім.
Пишало жито і пшениця,
Буяла всякая пашниця,
Привіллям надила своїм.
По ниві йшли ми, серцем чисті;
Він колоски зривав злотисті
А я віночок з них плела.
"Нащо нам золото? – він мовив.-
Ось бог нам злото приготовив,
Щоб ти у рученьки взяла!"
Минули роки; знов ми двоє
По хуторі своїм обоє
Ходили в парі самотній.
Пишало жито, вся пашниця;
Під вітром стиглая пшениця
Клонилась в хвилі золотій.
За ним помалу я ступала,
Раз по раз руку простягала –
Нарвать злотистих колосків.
Чималий став уже снопочок,
На стіну б гарний був віночок,
Та руку він мою одвів.
Лунав його суворий голос:
"Нащо збавляти добрий колос!
Се злото справжнє бог нам дав.
Купці ж дадуть за його гроші,
Прибутки будуть нам хороші!"
Снопочок з рук моїх упав…
Про вірш
Глибока психологічна та морально-етична балада-роздум про трагедію згасання щирого кохання та витіснення живого поетичного почуття дрібновласницькою жадобою й меркантилізмом.
Історія
Поезія «Золото» репрезентує важливу грань суспільно-критичної лірики Олени Пчілки, звернену до аналізу звичаїв та моралі українського панства і хуторянства пореформеної доби. Розпад дворянських садиб і наступ буржуазного прагматизму глибоко непокоїли письменницю, яка вбачала в утилітаризмі загрозу для духовності й естетичного чуття нації.
Твір суголосний драматичним та прозовим творам авторки (зокрема повістям «Товаришки», «Світло добра і любові»), де викривається вузький обивательський глузд, що знищує первісну душевну гармонію та чистоту стосунків між людьми.
Образ хутора в поезії набуває амбівалентного значення: якщо на початку це ідилічний локус молодості та кохання на лоні природи, то згодом він перетворюється на замкнений простір матеріалістичного стяжництва й духовного відчуження.
Форма
Твір написано чотиристопним ямбом, організованим у виразні шестирядкові строфи (секстини) зі схемою римування аабввб (поєднання суміжного та охопного римування), що створює завершену розповідну гармонію баладного типу.
Стиль вірша наближений до щирої оповідної сповіді, де емоційна динаміка будується на різкому контрасті двох хронотопів («колись» — «минули роки») та діалогічних реплік, що підкреслюють незворотну психологічну прірву між персонажами.
Як читати
В основі вірша лежить блискуча антитеза двох значень поняття «золото». У спогадах юності золотом метафорично постає пшеничний колосок — символ Божого дару, родючості, безкорисливої радості буття й естетичного сплетіння вінка краси. У зрілі роки це ж слово деградує до буквального фінансового еквівалента — грошей, за які купці скуплять урожай.
Жест чоловіка, який відвів руку героїні, та кульмінаційна деталь — «снопочок з рук моїх упав» — набувають ваги високого художнього узагальнення. Це символ остаточного краху ілюзій, загибелі романтичного мікрокосмосу родини перед сухим розрахунком накопичення багатства. Авторка майстерно викриває трагедію людини, яка заради уявного достатку добровільно позбавляє себе здатності милуватися прекрасним.
Теми: інтимна лірика · морально-етична проблематика · психологізм · крах ілюзій · прагматизм і духовність