Ода до пісні
Роман Купчинський
Пісне! Велична, рідна Пісне!
В Тобі є все: і древня наша слава,
Володимира хист і мудрість Ярослава,
І наших прабатьків ворогування злісне.
І Богдана розвага, і Богуна відвага,
І Дорошенка ум, і хитрощі Мазепи.
І гомін гір, і блиски зір,
І шум лісів, і розговори степу.
І матерня любов, і чар палкий кохання.
За свободою жаль і мрії про свободу,
І весь наш біль, всі наші сподівання.
Ти, зеркало душі Країни та Народу!
Устами матері у пісню колискову
Вливаєш Ти любов до племени, до краю.
І донесе дитя Твою таємну мову
І донесе вражіння незатерті
Аж до самої смерті.
Хоч би забув хто мову та звичаї,
Хоч би на вік припав чужою плісню,
Хоч би вже душу й ум чужа земля забрала,
Як вчує до Тебе — журливу пісню,
Скаже: — Матуся так співала!
Ти мов лицар стоїш все на сторожі
Твоїх дітей!
Ти вибранцям під ноги стелиш рожі!
Твій звук святий!
Наказує хитких, мов заповіді Божі.
Твоїх таємних, рідних, любих чарів
Не видержать серця й запеклих яничарів...
В турецьких пивницях, у зимному Сибірі,
Потіхою була невольницьким страждущим...
Облегшувала жаль, піддержувала в вірі
І муки їх за край нащадкам Ти грядущим
Передала, щоб ті учились на примірі,
Як рідний край і як народ кохати,
Як задля них і жити й умирати.
Ти лицарям сталила серце в груді
На бій кривавий.
Ти їх вела крізь смерть, пожар і труди
До лаврів слави.
Розрадою була в годинах суму,
Підоймою — в часи зневіри та розпуки,
Щоб їх самих потім закласти в думу,
А діла їхні в теорбана звуки.
Ти не дала наїздникові злому
Святих ідей.
Проповідником була народові сліпому,
Як той Мойсей.
І довела до тих часів,
Аж він прозрів на ново
І до історії віків
Своє докинув слово.
Пісне! Велична, рідна Пісне!
Розправ свої високолетні крила
В великий день!
Без тебе серце в грудях трісне.
З тобою викрешемо з серця, як з кресила
Святий огень.
І підемо, через побіду в полі,
Омиті з крови й ран, на зустріч волі.
1919
Про вірш
Урочиста ода українській пісні як дзеркалу душі народу: у ній живуть історична слава, любов, біль і мрії про свободу, вона рятувала невольників і веде народ до волі.
Історія
Ода написана 1919 року, у розпал боротьби Української Галицької армії за державність. Для Романа Купчинського, автора десятків стрілецьких пісень, пісня була не лише мистецтвом, а й зброєю, яка підтримувала дух війська й об'єднувала народ.
Твір продовжує традицію поетичного прославлення народної пісні, що в українській літературі йде від Шевченка й романтиків, для яких пісня була втіленням історичної пам'яті та національного духу.
Форма
Ода написана вільним ямбом із рядками різної довжини — від довгих шестистопних до коротких дво- і тристопних, що відповідає урочистому, декламаційному характеру жанру. Римування мішане: перехресне, кільцеве та суміжне (слава — Ярослава, Пісне — злісне; Мазепи — степу).
Звертання «Пісне! Велична, рідна Пісне!» на початку і наприкінці утворює композиційне кільце, а численні анафори «І...», переліки й риторичні оклики задають одичну піднесеність.
Як читати
Перша частина — історичний каталог: Володимир і Ярослав, Богдан і Богун, Дорошенко й Мазепа поєднані з голосами природи — гір, зір, лісів і степу. Пісня постає як вмістилище всієї національної історії та краєвиду, «зеркало душі Країни та Народу».
Далі поет показує пісню як силу, що діє в житті людини: від колискової матері до впізнавання себе на чужині, коли навіть той, хто забув мову і звичаї, почує журливу пісню й скаже «Матуся так співала!». Вона розраджувала невольників у турецьких пивницях і в Сибіру, підтримувала їх у вірі й передавала нащадкам приклад того, як кохати рідний край.
Фінал звучить як заклик: пісня, подібна до Мойсея, вела народ, доки він «прозрів» і «докинув слово» до історії, а тепер має розправити крила у великий день. Образ кресала, що викрешує з серця святий огонь, поєднує мистецтво з визвольною боротьбою й вірою в перемогу.
Теми: українська пісня · історична пам'ять · національна ідентичність · боротьба за волю · любов до України