Ой шумить, шумить...
Роман Купчинський
Ой шумить, шумить та дібровонька,
Негодоньку віщує.
Ой чому ж, чому молодий стрілець
Та дома не ночує.
Ой шумить, шумить дібровонька,
Чи не буря надходить?
Молодий стрілець до дівчиноньки
На розмовоньку ходить.
Дівчино, рибчино, подай же ручину,
Подай же другую, най поцілую.
Білую рученьку, устонька гожі, як тії рожі,
Поцілуй в серці біль заворожить.
І ручку подала б, і поцілувала б
Та ну ж хто чатує — поцілуй вчує!
Піде обмовонька зараз лукава, піде неслава,
Що ж би матуся на це сказала?
Кохана, сплять люди, хто ж слухати буде?
Заснула калина ген коло тина!
Ще соловейко лиш милу розважить і спати ляже,
Він хоч почує, та не розкаже.
Дам руку на хвилю, та уст не нахилю,
Боюся погуби, мій ти голубе!
Видная ніченька, милий козаче, ще хто побачить.
Хто ж сиротині таке пробачить?
Не бійся, миленька, хоч нічка видненька,
І місяць світить — він не помітить!
Яснії зіроньки лягають спати. Хто ж буде знати?
Дай же устонька поцілувати!
Про вірш
Пісня-діалог стрільця й дівчини місячної ночі: він просить поцілунку, вона боїться людського поговору, а дібровонька шумить, віщуючи негоду й тривогу.
Історія
Роман Купчинський створив цілий цикл пісень для стрілецького побуту, де поряд із воєнними мотивами звучали жартівливі й любовні сюжети. «Ой шумить, шумить» стала однією з найпопулярніших його пісень і давно сприймається як народна.
Пісня відтворює атмосферу галицького села часів Першої світової війни, де молодий стрілець, перебуваючи на постої, «дома не ночує», бо ходить на побачення до дівчини.
Форма
Перша частина написана у фольклорній манері з паралелізмом «шумить дібровонька — стрілець не ночує» та римуванням парних рядків. Далі пісня переходить у діалог із довшими рядками дольника, насиченими внутрішніми римами (дівчино — рибчино, гожі — рожі, хвилю — нахилю, люди — буде).
Чергування реплік закоханих створює драматичну, майже театральну будову, а пестливі форми (дібровонька, розмовонька, ручина, устонька) підтримують народнопісенну інтонацію.
Як читати
Зачин побудовано на класичному фольклорному паралелізмі: шум діброви віщує негоду, а молодий стрілець не ночує вдома. Природа ніби передбачає і бурю війни, і бурю почуттів, тож за легким сюжетом відчувається тривожний фон.
Діалог розкриває два світи: стрілець прагне кохання, вірячи, що поцілунок «в серці біль заворожить», а дівчина зважає на сільську мораль, на матусю й лукаву «обмовоньку». Вона ще й сиротина, тож неслава для неї особливо небезпечна.
Хлопець відповідає, що всі сплять — калина, соловейко, зірки, — і навіть місяць «не помітить». Природа стає спільницею закоханих, і пісня завершується не відповіддю, а палким проханням, лишаючи фінал відкритим і зберігаючи чарівну недомовленість.
Теми: кохання стрільця · дівоча честь · ніч і природа · стрілецька пісня · народна мораль