Біографічне
Степан Олійник
Мені в житті завжди везло
Стрічати радісне повсюди:
Подамсь на шахту чи в село —
Кругом веселі й добрі люди!
Щасливий тим, що з ними йду,
Дніпром милуюся і ланом
І що в Олійників роду
Став першим грамотним Степаном;
Що зріс між добрих земляків,
Яких ще в юності сподобав;
Щасливий тим, що мав батьків —
Простих і чесних хліборобів.
У серці сили повнота,
В руках ще більше маю сили.
Щасливий тим, що всі літа
Робив я те, що всі робили:
Саджав дерева, лан орав,
Складав снопи злотисті в копи,
Водив по морю пароплав
І в пору битви рив окопи.
В путі десятки підошов
Зітер, настирливий з натури.
Щасливий тим, що пішки йшов
У світлий храм літератури.
Нехай той шлях, що довгим був,
Здолав не з першого я туру, —
Щасливий тим, що знав і чув
Остапа Вишню і Сосюру.
Вітчизна все мені дала,
І їй за це — спасибі щире!
В ім'я добра, супроти зла
Я в руки взяв перо сатири.
Щодня встаю робить своє,
Щоб мацапур, хапуг не стало,
Але, на жаль, вони ще є,
І значить — зроблено ще мало!
В житейськім нашому саду
Ще справ багато, друж-брате.
Отож на пенсію не йду,
Щоб в доміно у парку грати.
Очистить лан од ковили
Щодня у мене на прикметі.
Нема коли, нема коли
Сидіть сатирикам в буфеті.
Куди не глянь — роботи тьма,
Не виглядать нам "вихідного":
Їх у письменників нема
Не те що двох, а ні одного!
Про вірш
Програмний вірш-життєпис поета-сатирика, сповнений життєствердного оптимізму, щирої вдячності народові за життєву школу та усвідомлення літературної праці як безперервного громадянського служіння.
Історія
Вірш «Біографічне» належить до вершинних лірико-публіцистичних висловлювань Степана Олійника зрілого періоду творчості. Написаний наприкінці 1950-х років, твір підсумовує великий життєвий і творчий шлях гумориста від сина селян-хліборобів із села Пасицели на Одещині до всенародно визнаного майстра українського художнього слова та лауреата Державної премії СРСР.
Згадка про Остапа Вишню та Володимира Сосюру в тексті є глибоко особистою й маркує спадкоємність класичної традиції сміхової культури й громадянської лірики. Для Олійника Остап Вишня був не просто наставником і колегою по журналу «Перець», а етичним орієнтиром стійкості, людяності та доброти в гуморі.
Твір увійшов до багатьох підсумкових вибраних збірок автора (зокрема «Вибране», «В ім'я добра», «Дорога до людей»), ставши своєрідною візитівкою його поетичної долі, де автобіографічний сюжет піднесений до рівня типової долі талановитого вихідця з українського трудового селянства.
Форма
Вірш написано чотиристопним ямбом із пірихіями, що надає монологу розмовної жвавості, динамічності та природної оповідної інтонації. Застосовано катренову строфічну будову з регулярним перехресним римуванням (АбАб).
У творі послідовно чергуються жіночі та чоловічі клаузули. Звукопис позначений бадьорими алітераціями сонорних «р», «л», «н» та анафоричними рефренами («Щасливий тим...»), які структурують поетичну оповідь за законами ораторської поетики.
Як читати
Центральним художнім прийомом твору виступає синтаксичний паралелізм та анафора «Щасливий тим...», через яку автор розгортає власну ієрархію життєвих цінностей: праця на землі, вірність родовому корінню, подолання соціальних бар'єрів («перший грамотний Степан») і чесне виконання громадського обов'язку. Авторська самопрезентація позбавлена пихи; вона закорінена у фольклорному та народницькому розумінні щастя як спільної праці на користь громади.
Метафора «світлий храм літератури» поєднується з цілком тілесним, заземленим образом «до смерті стертих підошов», що акцентує тернистість творчого сходження. Сатира в системі координат Олійника постає не злісним сарказмом, а зброєю етичної гігієни («очистить лан од ковили», «в ім'я добра, супроти зла»), де сатирик уподібнюється до невпинного плугатаря чи садівника.
Фінал поезії звучить як апологія невпинної праці й відмова від затишного спокою («на пенсію не йду»). Тут викристалізовується концепція письменницької долі як довічного чергування на передовій морального протистояння суспільним вадам («мацапурам» і «хапугам»).
Теми: автобіографічна сповідь · покликання митця · селянське коріння · громадянське служіння · літературна спадкоємність