Вовина хвороба
Степан Олійник
Вова малий ніби справді поблід.
Мама питає в тривозі:
— Може, болить голова чи живіт?
Може, де впав на дорозі?
Син покрутив головою, що — ні,
Мовчки стоїть і ні слова.
— Чом ти не кажеш нічого мені?
Що це?
Що сталося, Вова?
Глянула й ледве не кинеться в плач:
Ясно! Потрібна примочка! —
Сильно розпухла надута, як м'яч,
Ліва щока у синочка.
Гуля така — аж обличчя криве.
Що за напасть і від чого?..
Добре, що лікар в сусідстві живе,
Мама швиденько — до нього.
Вова ще дужче від сорому зблід
(Винен — а мамі турбота!).
Входить і каже
Той лікар-сусід:
— Ну, роззявляй свого рота!
Вова скрививсь і... за шафу шмигнув.
— Я не розкрию,— бурмоче.
Витягли Вову... Він губи надув —
Рота роззявить не хоче.
Довго пручавсь... Та скорився-таки!
Лікар націлив пінцети
Й витяг у Вови із-за шоки
Дві здоровенних котлети.
Ті, що він зранку лінивсь проковтнуть
(Так і в дворі ото грався!),
Ті, які досі вже... скисли, мабуть!
Лікар
Стояв і сміявся.
Сором за сина матусю узяв:
— Ах, ти ж ледащо уперте!
— Так, чого доброго, — лікар сказав,—
Можна й від голоду вмерти!
Про вірш
Іскрометний гумористичний вірш про курйозний випадок із вередливим хлопчиком, що висміює крайні прояви впертості, лінощів та безглуздої дитячої вередливості щодо їжі.
Історія
Гумореска постала в повоєнне десятиліття, коли Степан Олійник активно працював над творами для дитячої аудиторії, друкуючись у журналах «Барвінок», «Малятко» та газеті «Зірка». У повоєнні роки культ хліба й поваги до їжі мав особливу ціннісну вагу, тому нехтування харчами сприймалося не лише як вередування, а і як значний моральний гандж.
Твір входив до численних репертуарних збірок для художнього читання («Наші знайомі», «Гуморески») і здобув широку популярність завдяки жвавому сюжету та майстерному комічному розв'язанню побутової драми.
Форма
Метрична основа — чергування тристопного анапеста з чотиристопним (або амфібрахічні варіації з перехідними ритмами анапестично-ямбового типу), що створює пружний, оповідно-гумористичний рух, ідеально пристосований для декламації зі сцени.
Строфіка побудована на класичних катренах із перехресним римуванням (a-b-a-b) та виразним чергуванням чоловічих і жіночих закінчень. Звукопис підсилює динаміку: використання різких проривних та шиплячих приголосних передає напругу, комічне бурмотіння й переляк героя («шмигнув», «скрививсь», «націлив пінцети»).
Як читати
Сюжет розвивається за класичними законами водевільного розіграшу з наростанням псевдодраматизму: раптова «хвороба», материнський переляк, скликання допомоги та візит лікаря готують читача до медичної катастрофи, яка в кульмінації виявляється побутовим конфузом.
Деталь із защічними холодними котлетами — гротескний штрих, що надає образу малого Вови майже зоологічної комічності (подібність до хом'яка). Водночас через цей образ Олійник висміює феномен безглуздого впертого опору, коли дитина готова терпіти фізичний дискомфорт цілий день, аби лише не підкоритися батьківському порядку.
Фінальна репліка лікаря-сусіда («Так, чого доброго... Можна й від голоду вмерти!») становить дотепний парадоксальний пуант, який розряджає напругу здоровим сміхом і вчить дитину самокритичності без нудного дидактизму.
Теми: гумор для дітей · виховання і лінощі · дитяча впертість · кумедний випадок · сімейний побут · сатира на примхи