Добре жити біля траси
Степан Олійник
Обіч неї для окраси —
І тополі, і трава...
— Добре жити біля траси! —
Признається голова
І кива:
— Кожна хата чепуриться!
Гляньте, стріх нема ніде,
Бо "притрасним" черепиця,
Шифер, дошки і те де —
Все іде!
Все блищить при магістралі,
Навіть жолоб для води...
Хто від неї трохи далі,
Той в "Постач" і не ходи,
Підожди!
Не дадуть по тій причині,
Що живеш не на виду...
Вся краса "зібралась" нині
Понад трасою в ряду
У саду!
Як буває мчить на ЗІЛі
Керівництво обласне
(В зоні нашої артілі!),
То, звичайно, не мине
І мене!
Звісно, вигода від того
Неабияка для нас:
Щось та випросиш у нього —
Чи сівалку, чи то МАЗ —
Всякий раз!
Щоб не траса, чоловіче,
Де б таку нагоду мав?
Тут я вже й міністра двічі
Дещо дати умовляв.
Обіцяв!
Є крамниця... І до каси
Капа, звісно, не мідяк.
Добре жити біля траси,
Але й клопітно, однак.
Та ще як!
До сусідів — тих, що збоку,
В гості їдуть... "хтось колись",
А мені щодня морока:
Понад трасою крутись
І дивись!
Чи то спека (ані хмарки!),
Чи дощить на урожай,—
Зустрічай їх біля арки
І до арки проводжай...
І зважай!
Бо інакше зо два рази
Щось не так — і попаде!
Добре жити біля траси:
Завжди "в курсі"— що і де...
Діло йде!
...Серед степу на покосі
Чув цей вірш я в літній час,
З того дня на думці й досі:
От щоб села всі у нас —
Біля трас!
Про вірш
Гостросоціальний сатиричний монолог колгоспного голови, який з гіркою іронією викриває радянську показуху, «потьомкінські села» вздовж номенклатурних магістралей та хронічну занедбаність глибинки.
Історія
Поезія віддзеркалює гостру проблему радянської дійсності 1950–1960-х років — культивування фасадного благополуччя для високих чиновників. Уздовж трас, якими пересувалися урядові кортежі («ЗІЛи»), колгоспи забезпечувалися дефіцитними будівельними матеріалами, технікою та благами першочергово, тоді як села віддалених районів залишалися в руїні та бездоріжжі.
Степан Олійник, бувши кореспондентом і депутатом, регулярно їздив районами України й бачив разючий контраст між показовими фасадами придорожніх господарств і злиденним животінням глибинних артілей, що й спонукало його до написання цього сміливого викривального вірша.
Твір належить до так званої «господарської сатири» автора і входив до його збірок сатиричних портретів радянського побуту, сприймаючись сучасниками як разючий памфлет проти компартійної показухи.
Форма
Поезія написана чотиристопним ямбом із нерівноскладовою строфічною організацією: класичний чотиривірш доповнюється контрастним коротким п'ятим рядком-рефреном (на одну-дві стопи), що слугує ритмічним і змістовим акцентом.
Схема римування п'ятирядкових строф комбінує перехресне та охопне римування з рефренним завершенням (АбАб б). Коротка кінцівка кожної строфи («І кива!», «Все іде!», «Підожди!», «У саду!») надає монологу говіркого колориту й саркастичного відтінку.
Як читати
Твір побудований у формі удавано похвального монологу голови колгоспу, де кожен аргумент на користь «щасливого» притрасного буття насправді викриває абсурд і спотвореність розподільчої системи. Застосовано витончену маску простакуватого керманича, який сприймає привілеї притрасного становища як вимушену й виснажливу службу.
Образна система протиставляє блиск магістралі («кожна хата чепуриться», черепиця, шифер, тополі) і глуху безпросвітність сіл «не на виду», мешканцям яких у контору «Постач» зась і потикатися. Матеріальні ресурси (МАЗи, сівалки) постають не як результат планового господарювання, а як подачка, випрошена в обласного начальства під час придорожніх чергувань біля вітальної арки.
Фінальна пуантна сентенція оповідача («От щоб села всі у нас — / Біля трас!») переростає локальну іронію й сягає узагальненого сатиричного гротеску. Вона безжально оголює неможливість замаскувати системну розруху вітринним фасадом і звучить як заклик до справжньої, а не фальшивої уваги до українського села.
Теми: викриття показухи · сільське життя · номенклатурна сваволя · соціальна нерівність · іронічний монолог