Дорога дама

Степан Олійник

Проти саду видно дім.
А в красивім домі тім
Ходить дама по кімнаті
У панбархатнім халаті.

Мов та пава проплива
(В туфлях номер сорок два!)
На щоці дві мушки-цятки,
На панчохах чорні п'ятки.

Ну, не дама — а реклама!
Раптом:
— Ах, — сказала дама, —
На обід до поросяти
Слід би хрону ще дістати!

А як треба, то чому ж.
Є на те у неї муж.
Муж солідний, роботящий,
Головне ж — "руководящий"!

Дама крутить телефон
І, підвищуючи тон,
Вимага по телефону:
— Шли машину, треба хрону!

Вірний муж, прийшовши в раж,
Довго дзвонить у гараж.
Все відклав заради дзвону,
Бо забагла жінка хрону.

З гаража йому в одвіт:
— Саме в шофера обід!
— Все хай кида і притому
Швидко мчить до житлодому!

І натиснув шофер газ,
Бо наказ то є наказ,
Бо сніжок і трохи слизько
Й добиратися ж не близько!

Через місто через все
Мчить, мов біс його несе.
Підлетів під саму браму
І почав... чекати даму.

Вже з годину, мабуть, жде.
Дама бачить, та не йде.
(Щоб питали всі в будинку:
"Це ж чию чекають жінку?").

Врешті, вийшла, підійшла,
Сіла важно й попливла
На машині на прекрасній,
На державній, мов на власній!

Ще й не взяв шофер розгін —
Як приїхали по хрін,
Як приїхали і стали,
Бо ж базар за два квартали.

А тимчасом в мужа — ох! —
Ну, цілий переполох:
У міністра треба бути,
Жінки ж з хроном щось не чути.

Він до друга Рогози:
— Будь ласкавий, підвези!
Залишаються хвилини
І, на гріх, нема машини.

Одмовляє в трубку бас:
— Рад би, друже, та якраз
Сіла жінка до "пікапу"
Й десь помчала мірять шляпу.

Прикусив муж язика,
Чимчикує пішака.
Аж каміння б'є з розгону,
Бо забагла жінка хрону.

Не малу штурмує даль!
Та мені його не жаль.
Жаль машин мені державних
І шоферів, хлопців славних!

Жаль машин, що возять дам
Кожен день і тут, і там.
Як же так, мужі, папаші?
Ті машини ж бо не ваші!

Нащо ж гнать навперегін
Їх по шляпи та по хрін?
Для держави, скажем прямо,
Дорогенькі ваші дами!

Про вірш

Дотепна викривальна сатира на самодурство та снобізм номенклатурного міщанства, де дружина чиновника безкарно використовує державний службовий транспорт задля дріб'язкових примх.

Історія

Вірш-фейлетон постав у період повоєнного радянського побуту 1950-х років, коли утверджувалася каста партійно-господарської номенклатури з її прихованими становими привілеями та міщанським культом споживацтва.

Степан Олійник, будучи провідним сатириком журналу «Перець» та газети «Правда», гостро відчував контраст між задекларованою радянською рівністю та реальним панством радянських чиновників і їхніх родин. Твір увійшов до репертуару української естради та численних авторських збірок поета («Якби глухій теляті...», «Вибране»).

Форма

Написано динамічним чотиристопним хореєм із парним (суміжним) римуванням (aabb). Чергування чоловічих та жіночих клаузул надає віршу коломийкового ритму й розмовного фельєтонного темпу, притаманного гумористичному монологу.

Як читати

Центральний образ «дороги дами» змодельовано через яскраві засоби гротеску, бурлеску та соціальної карикатури: деталь «у панбархатнім халаті» та «в туфлях номер сорок два» контрастує з її претензією на аристократичну поважність («мов та пава проплива»). Епізод із вимогою службового авто заради пучка хрону до холодного поросяти доводить побутовий егоїзм верхівки до абсурду.

Художній конфлікт ґрунтується на підміні понять «службове — приватне»: державне майно сприймається можновладцями як особиста вотчина. Сатирична інтонація автора, багата на іронічні вигуки, розмовну фразеологію («прийшовши в раж», «мов біс його несе») та звуковий лаконізм діалогів, перетворює конкретний випадок на узагальнений вирок паразитизму номенклатурних родин.

Теми: сатира на номенклатуру · зловживання службовим становищем · міщанство і паразитизм · радянський побут · гротеск і викриття

Усі поети