Сум
Тодось Осьмачка
Ой упали сніги на баварські бори,
аж гілляки схилилися вниз,
і над яром присипані пні без кори
мовчазними горбами здулись.
І лежить рівним шаром забілена біль,
витикаючи довгі дубці;
і ворони мовчать, мов примерзлий кукіль
на німіших сучках від мерців.
І в гущaвині світу засніжених рис
бір без вітру гуде в височінь,
і сніги, від гілляк відпадаючи вниз,
дзеленчать на корінні об тінь,
і немає слідів ні із лісу, ні в ліс,
де шепоче щось серцю: засни,
і заходяться очі краплинами сліз,
що вже світ став німий до весни.
Бо ворони у нас, мов лісничого ріг,
голосні і зимою в гаях,
де журба не блукає ніде без доріг
і де легко минав її я.
Я сумую, що сліду нема навкруги
в чужолюдній холодній глуші,
що й натяку на щось не покажуть сніги,
аби казкою стало в душі.
Гей, якби мені в царстві лісних колонад,
де виходять кущі, як із рам,
геть забувши буденщини гуркіт і чад,
за пустельного стати царя,
весь ліс і мороз пройти так уночі
до найвищих норвезьких сосон,
щоб аж місяць став гострий, мов леза мечів,
від мого тільки скрипу на трон.
І з життям таким самим, як іній чи сніг,
скандінавську прийняти красу,
чуйно слухаючи, як у жилах моїх
замерзає червоний мій сум…
Та немає у мене тієї душі,
що тримає весь світ у руці, —
і стоїть тихий бір у сипучій глуші
ще сумніший, як білі мерці.
Про вірш
Експресіоністичний крик зраненої душі про катастрофу селянського космосу та криваві рани української землі під пресом комуністичного терору.
Історія
Твір належить до доробку Тодося Осьмачки — одного з найбільш трагічних і геніальних експресіоністів Розстріляного відродження (група МАРС). Переживши жахи колективізації, арешти та психіатричні тюрми, поет дивом утік на Захід.
У збірках «Круча», «Скитські огні» та «Під чужим небом» Осьмачка відтворив біблійний масштаб народної трагедії XX століття з неповторною густотою мови.
Форма
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Ой упали сніги на баварські бори»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Я сумую, що сліду нема навкруги») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («ще сумніший, як білі мерці») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: експресіонізм · трагедія буття · національна гідність · інтимна лірика · пейзажна лірика