Цить, моє серце!
Тодось Осьмачка
Десь гори зелені
та море патлате.
Там жінка вродлива
сина вродила.
Соками повний із хмелю землі,
він виріс на горах високих,
мов дуб,
що Дунай заховав між гілля.
Бурі із моря над сином літали,
наче у вирій важкі журавлі;
із крил своїх пера губили вони на луги;
у перлах із дна океану ті пера були.
Він їх збирав на лугах,
як удова колоски на стерні,
та високе чоло прибирав.
А небо глибоке та поле широке
табун соколів
до серця пустили,
у груди йому.
Житом засіять хотів він долини
і зорями гори,
мов росяним рястом…
Та в хмарах над миром,
на тім’ї гори до скелі його прикували
люди із чорних печер.
Як бурі надзоряні
чуба закинуть йому на чоло —
ніч наступає;
одкинуть, застогнуть на грудях землі —
жевріє день.
А мати ридає на скелі самотня,
і капа одвічно на камінь із білих грудей
молоко…
Луною йому просявають ліси та садки
коло сел
у білому цвіті,
в солодкім меду веснянім.
Мати ридає над морем
на кручі;
хмари спивають там сльози,
розносять дощі
од гір та до гір —
на поля та ліси
офіру жіночого горя…
Цить, моє серце, се казка!
1921 р
Про вірш
Експресіоністичний крик зраненої душі про катастрофу селянського космосу та криваві рани української землі під пресом комуністичного терору.
Історія
Твір належить до доробку Тодося Осьмачки — одного з найбільш трагічних і геніальних експресіоністів Розстріляного відродження (група МАРС). Переживши жахи колективізації, арешти та психіатричні тюрми, поет дивом утік на Захід.
У збірках «Круча», «Скитські огні» та «Під чужим небом» Осьмачка відтворив біблійний масштаб народної трагедії XX століття з неповторною густотою мови.
Форма
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Десь гори зелені»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Та в хмарах над миром») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Цить, моє серце, се казка») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: експресіонізм · трагедія буття · інтимна лірика · пейзажна лірика · філософія серця