Утома
Тодось Осьмачка
І
Глибока осінь павутину
На берег тягне з-під млина,
Де перестояну калину
Ламає дівчина мала;
Гуде від ціпа жовта тиша.
Як у неділю дзвін в гаю,
А на кулі хазяйка рижа
Сорочку зашива свою
І повідає, як надворі
Шуміла ніч вогнем з громів
І цуценя коло комори
Вищало мокре у рові;
А комсомолець в ліжку любий
Зорив їй по-братерськи в рот,
Бо там були з металу зуби
Рублів, напевно, на п’ятсот…
II
А я хоч маю вічні будні
І зморшки довгі на лиці
І пробиваю кригу в грудні,
Аби скупатися в ріці;
І виглядає щохвилини
У мене з серця самота,
І, наче в мертвої людини,
Навіки зціплені уста,
Що їй не сниться ані сосна
На скандінавських берегах,
Ані, збентежена і млосна,
на Нілі пальма у пісках;
І хоч не заздрю тим на лати,
Що господині мов брати,
І не боюся ночувати
Із цуценям серед сльоти.
ІІІ
Та, гей, закінчу я жорстоко
Останній молотити сніп,
Аж розлетиться понад током
Розбитий, наче пляшка, ціп,
Та й повалюся на солому
У мертве безгоміння сну,
Аби забути і утому,
І від життя луну страшну,
Що знов до сонця рижа курка
Співає вранці без півнів
І Марсій з краденого лука
У серце цілиться мені,
А бог поетів і героїв
Рахує у неволі дні
Без Муз, без ліри і без зброї
Калину носить у рядні!..
Про вірш
Експресіоністичний крик зраненої душі про катастрофу селянського космосу та криваві рани української землі під пресом комуністичного терору.
Історія
Твір належить до доробку Тодося Осьмачки — одного з найбільш трагічних і геніальних експресіоністів Розстріляного відродження (група МАРС). Переживши жахи колективізації, арешти та психіатричні тюрми, поет дивом утік на Захід.
У збірках «Круча», «Скитські огні» та «Під чужим небом» Осьмачка відтворив біблійний масштаб народної трагедії XX століття з неповторною густотою мови.
Форма
Метрична структура: модерний верлібр та авангардний акцентний вірш. Вільний, асоціативний ритм із несподіваними синтаксичними розривами та паузами.
Астрофічна композиція з графічним акцентуванням внутрішніх асоціацій. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Глибока осінь павутину»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Що їй не сниться ані сосна») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Калину носить у рядні») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: експресіонізм · трагедія буття · інтимна лірика · пейзажна лірика · філософія серця