Дзвоник (скорочено)
Борис Грінченко
Головна героїня оповідання — селянська дівчина Наталя, яка змалку знала тільки злидні та горе. Мама померла рано, а батько був п’яницею, пропив господарство та залишив дочку жебракувати. Добрі люди віддали дівчинку до сирітського будинку. Так селянська дитина потрапила в зовсім чуже середовище, де й одяг, і звичаї були зовсім не звичними. Навіть мовою говорили іншою.
Дівчина не може користуватися ні ножем, ні виделкою, плутає українські слова з російськими, недоречно вставляє незрозумілі для неї слова, а потім і зовсім перестає розмовляти, щоб не зазнати нового знущання.
Нарешті вона вирішує втопитися у колодязі, та, звикла до дисципліни, запитує дозволу у вчительки. Та забороняє навіть думати про таке, колодязь закривають, а дівчинка ще довго хворіє.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
У своєму оповіданні Б. Грінченко змальовує дитину, у якої поступово відібрано все, що становило основу її життя: родину, звичне середовище, врешті, мову. Вона зазнає постійних знущань, тому бачить порятунок своєї людської гідності у самогубстві. Та навіть тут вона не може вирішувати за себе.
Все в житті дітей відбувається за дзвоником, що стає символом неволі, позбавлення самостійності. Діти виростають забитими, безвільними істотами, нездатними на творчий порив, самостійну думку.
стислі перекази творів української літератури
Про вірш
Трагічна психологічна новела про селянську дівчинку-сироту Наталку, чия жива душа й прагнення знань були розтоптані казарменим духом імперського пансіону.
Історія
Створено під час перебування Грінченка в Чернігові, де він безпосередньо стикався з бюрократичною системою сирітських притулків та міських шкіл Російської імперії.
Письменник виступив як запеклий критик бездушної казенної педагогіки, яка намагалася уніфікувати дитячі душі, викорінюючи національну ідентичність і творчу іскру.
Твір є скороченою редакцією одного з найсильніших соціально-викривальних оповідань автора.
Форма
Жанр — соціально-психологічне оповідання з виразним алегоричним лейтмотивом механічного дзвоника, що підпорядковує собі живий ритм дитячого життя.
Різкий контраст між щирим внутрішнім світом дитини й мертвотною формалістичною атмосферою навчального закладу.
Як читати
Образ дзвоника виростає до гнітючого символу тоталітарного примусу, який убиває безпосередність, уяву й перетворює живих дітей на покірні шестерні системи.
Наталка постає жертвою подвійної чужості: селянське походження робить її мішенню для знущань паненят, а імперська мова навчання стає бар'єром для розуму.
Грінченко засуджує насильницьке калічення дитячої психіки, утверджуючи святе право кожної дитини на рідне слово, любов і вільний розвиток.
Теми: казенна педагогіка · доля сироти · трагедія відчуження · символ дзвоника · захист дитячої душі