Весна іде! В повітрі молодому
Далекий крик мандрівних журавлів
Вже розітнувсь: ключем вони додому
У рідний край летять з чужих країв.
Весна іде! Веснянки задзвеніли,
Лунає спів по луках і гаях —
Мов устають нові могутні сили
В людських серцях, придавлених серцях.
І в грудях знов солодкії бажання,
І в грудях знов устали поривання,
І встала знов надія молода.
О, весно, йди! Bсі ждуть тебе, кохана:
І небо жде, і жде весна приспана,
І ліс, і степ, і скована вода.
1888
Урочистий зачин класичного циклу «Весняні сонети», де повернення журавлів і прихід весни символізують пробудження приспаних сил знедоленого народу.
Перший сонет із вершинного циклу «Весняні сонети» (1888–1889), створеного під час учителювання Грінченка в знаменитій школі Христини Алчевської на Катеринославщині (Олексіївка).
Грінченко першим у підросійській Україні звернувся до сонетної форми як цілісного концептуального циклу, поєднавши західноєвропейську строфічну вибагливість із болісною українською проблематикою.
Твір увійшов до третьої поетичної збірки митця «Під хмарним небом» (1893) як камертон національно-визвольних сподівань доби.
Канонічний сонет, написаний п'ятистопним ямбом із римуванням абаб абаб ввг дгд; бездоганна цезура підкреслює урочистість і гармонію класичної форми.
Повторюваний вигук-рефрен «Весна іде!» слугує ритмічним двигуном, що надає сонету динаміки та пісенної пружності.
Політ журавлиного ключа «з чужих країв у рідний край» — багатогранний символ повернення до національних витоків та подолання духовної еміграції інтелігенції.
Природний пейзаж нерозривно сублімується в соціальний: пробудження землі синхронізується з воскресінням «придавлених сердець», у яких народжується воля до опору.
Образ «скованої води», що чекає визволення поряд із лісом і степом, алегорично вказує на внутрішній нереалізований потенціал нації, приспаної колоніальним сном.
Теми: весняне пробудження · сонетний канон · повернення журавлів · пробудження народу · туга за оновленням