Весна прийшла! Гаї зазеленіли,
І перший квіт, квіт весняний процвів,
І одинцем самотнім на могилі
Цар степовий, орел могутній, сів.
І скрізь живе повіяло дихання,
І скрізь життя устало молоде,—
Се час квіток, і співів, і кохання,
Як бог ясний, сіяючи, іде.
Його навкруг усяке серце чує,
І кожен квіт квіт другий поцілує,
І кожен лист до листу прихиливсь.
О, не барись! Все любить і кохає!
О, не барись! Весна прийшла і сяє,
І світ увесь у поцілунок зливсь.
1888
Піднесений панегірик вселенській гармонії розквіту природи й кохання, де царствений степовий орел вінчає велич пробудженого краю.
Третій сонет циклу «Весняні сонети», створений під враженням весняного розквіту безкраїх степів південно-східної України.
Твір відображає пантеїстичне світовідчуття Грінченка, в якому природа постає живим храмом любові та краси, де кожна рослина наповнена божественним началом.
Сонет демонструє майстерне володіння поета вишуканою сонетною структурою доби пізнього українського романтизму.
П'ятистопний ямб канонічного сонета з виразною кульмінацією в переході від октави до секстету.
Багата тропіка: яскраві метафори («час як бог сіяючи іде»), тавтологічні підсилення («квіт весняний процвів») та романтичний символізм.
Образ «степового орла», що одинаком сидить на могилі, містить глибокий натяк на козацьку славу, яка сторожить рідну землю посеред оновленого весняного цвіту.
Весна обожнюється як вища гармонійна сила («як бог ясний, сіяючи, іде»), що лікує душевні рани й з'єднує все суще в єдиному поцілунку буття.
Апофеоз любові звучить як категоричне заперечення ворожнечі й смерті: життя перемагає, коли світ розчиняється в чистому прагненні до єднання.
Теми: пантеїзм і любов · степовий орел · козацька могила · космічний розквіт · тріумф життя