Не сумуйте
Борис Грінченко
Низько, низько похилилась
Наша рідна хата:
Не єдна любов до краю
Більше з братом брата;
Там, де кров лилась річками
За свою країну,
Там недбалість і байдужість
Бачимо єдину.
Але ж не сумуйте! Не скрізь ще руїна:
Високі душею єсть люди,
І в серці в людей тих живе Україна,
І жити повік вона буде!
Низько, низько похилилась
Наша рідна хата:
Не єднає праця спільна
Більше з братом брата;
Там, де сила процвітала,
Сяла де просвіта,
Там тепер країна млява,
В темряву повита.
Але ж не сумуйте! Ми будемо жити,
Ще темрява нас не здоліла,
Єсть руки невтомні, що вміють робити,
Жива ще вкраїнськая сила1
Низько, низько похилилась
Наша рідна хата:
І не скоро ще в їй знову
Брат пізнає брата.
Невелика наша праця,
Невелика сила, —
Довго ждатиме ще сонця
Україна мила.
Але ж не сумуйте! Не згине та праця
І виведе всіх із недолі,
Того ж, хто тій праці міг щиро віддаться,
У нас не забудуть ніколи!
1890
Про вірш
Потужна громадянська пісня-розважання, що крізь біль розрухи й байдужості проголошує безсмертя України в серцях самовідданих невтомних діячів.
Історія
Написаний у час заснування таємного «Братства тарасівців» (1891), одним із провідних ідеологів і натхненників якого був Борис Грінченко.
Поет болісно переживав роз'єднаність українських патріотів, провінціалізм і політичну апатію суспільства доби царювання Олександра III.
Вірш набув статусу програмного гімну культурницького руху, активно переписувався від руки та поширювався в нелегальних студентських гуртках.
Форма
Чергування чотиристопного хорея в зачинах строф із дактило-хореїчним рефреном («Але ж не сумуйте!..»), що створює різку зміну від суму до мажорного маршу.
Тричастинна рефренна структура, побудована на зіставленні гіркої тези про похилену хату й оптимістичної антитези про живі руки.
Як читати
Метафора «похиленої рідної хати» уособлює розбиту, дезінтегровану Україну, де згасла солідарність між братами й запанувала рабська збайдужілість.
Антитезою занепаду постає когорта «високих душею людей» — моральний орден подвижників, які несуть у своїх серцях образ вільної України як священний вогонь.
Грінченко стверджує фундаментальну ідею: нація живе не завдяки абстрактній величі минулого, а завдяки щоденній копіткій праці невтомних будівничих сьогодення.
Теми: заклик не падати духом · похилена рідна хата · невтомні руки · безсмертя України · ідейна солідарність