Нудьга
Борис Грінченко
Холодно, сумно; під хмарами сірими
Небо сховалось усе;
Вітер гуляє полями змокрілими,
Негідь, тумани несе;
Мокрий туман той прослався над селами
І на деревах повис,
Скрізь з краєвидами ти невеселими
Тільки й зустрінешся — хоч не дивись!
В полі немає тобі і пташиноньки,
Ані комашки нема —
Все поховала, усе до билиноньки
Осінь похмура сама.
Глянеш селом хоч — і там сумовитії
Тільки картини одні;
Мокрії хати, дощами облитії,
Сірі, убогі, смутні.
Влітку зелені, тепер похилилися
Жовті і голі садки;
Вулиці довгі калюжами вкрилися;
Тільки старі будяки
Попід стінами стоять і хитаються,
Наче їх хилить журба…
Став би робити, так наче глузуючи,
Так уже склалось на сміх,
Що і робити незмога… Нудьгуючи,
Жди без розваг і утіх!..
Ох, якби знову ти, воле, вернулася,
Подруго днів молодих!
Все б, що ні мучило душу, забулося,
Все б я тоді переміг!
Ті, що скували життя, нестерпучії
Пута зламав би, розбив:
Гордо ішов би, забувши пекучії
Муки похмурих цих днів!
Та не судилось… Вітри вже холоднії
Сумно круг хати гудуть
І безнадійні хвилини самотнії
Ніби ще тяжчі стають…
1885
Про вірш
Глибокий психологічний етюд про депресивний тягар провінційної глушини, розбиті надії молодості та відчайдушне прагнення пробитися крізь морок буття до свободи й праці.
Історія
Написаний у період учителювання в селі Нижня Сироватка на Сумщині під час гнітючої осінньої безвиході, що супроводжувалася постійними доносами місцевих урядників.
1880-ті роки в Російській імперії були часом «дрібних справ» і тяжкого безчасся, коли багато талановитих діячів ламалися під тиском ізоляції та безпросвітної рутини.
Твір засвідчив видатну майстерність Грінченка в передачі нюансів душевного виснаження та внутрішньої боротьби ліричного героя.
Форма
Написано тристопним анапестом із перехресним римуванням; повільне хитання стоп передає монотонність дощу й психологічну в'язкість нудьги.
Багатий звукопис (алітерації глухих і сонорних приголосних) і градація сіро-мокрих пейзажних деталей («негідь», «мокрії хати», «будяки»).
Як читати
Осінній краєвид промовляє мовою мертвотності: природа засинає в холоді й бруді, що прямо корелює з моральним заціпенінням суспільства.
«Нудьга» тут виступає не банальною примхою, а страшним духовним паралічем, коли навіть благородне бажання працювати розбивається об глуху стіну безвиході.
Спалах бунту («Ох, якби знову ти, воле, вернулася...») демонструє нескореність поетового духу: навіть знеможений, він марить битвою, ламанням пут і подоланням похмурих днів.
Теми: душевне безчасся · осіння безнадія · туга за волею · бунт проти рутини · психологічна драма інтелігента