Сорока
Борис Грінченко
Покинувши ліси свої,
Сорока в город полетіла.
Там по садках тинялася без діла,
Довгенько по гаях не бачено її…
Всі думали: пропала Білобока,—
Аж ось — сусіль!1 — вернулася Сорока!
Вернулася і зараз крик такий
Вона зняла, що ліс озвавсь луною:
«Сюди! сюди! злітайтеся мерщій!
Послухайте! До вас я з новиною!»
От стрепенувся ліс, летять пташки,
Летять великі птиці,
Орли, і Соколи, Зозулі і Шпаки,
Тихенькі Солов’ї і гомінкі Синиці.
Злетілися, посіли на гіллі —
А що то скаже їм та городянська штука?
«Послухайте мене, великі і малі!—
Озвалася вона. — Є в мене вам наука.
Ну, де ви живете? Що знаєте, дурні?
Самі все лісові пісні
Співаєте, як і співали!
Покиньте їх! Не ті часи настали:
Тепер путящий спів
Не тут, серед гаїв,—
Ні, тут дурні патяки,—
А в городі — отам співаки!..
Отам пісні… Навчилась їх і я…
Вже годі слухать Солов’я,
Послухайте мене,— співання ж бо яке!..
Скреке!.. скреке!.. скреке!..»
*
Вона ще довго скреготіла,
А далі Шпак на те загомонів:
«Та ну бо вже! Не буде діла!
Ми це од тебе чули спів,
А іншого, як ти не вміла,
То й город не навчив.
Була ти й будеш скреготуха,—
Чого ж ти нам дратуєш уха
Та бешкет робиш на ввесь гай?
Хай кожен так собі співає,
Як хто зуміє і здолає,—
Усяким співам волю дай,
То й буде в нас співучий край!..»
1889.VII.17
Про вірш
Дотепна алегорична байка-сатира, що висміює плазування перед чужоземною міською модою та обстоює самобутність і природну красу рідної народної культури.
Історія
Написана 17 липня 1889 року в селі Олексіївка, коли в українському культурному середовищі загострилася дискусія між прихильниками органічного національного розвитку та космополітичними москвофілами чи русифікаторами.
Грінченко гостро реагував на зверхнє ставлення зрусифікованих міських верств до українського села та народної пісенної спадщини.
Твір продовжує славні байкарські традиції Григорія Сковороди, Євгена Гребінки та Леоніда Глібова, вносячи в жанр гострий публіцистичний струмінь кінця XIX століття.
Форма
Вільний ямб байки зі зміною стопності (від дво- до шестистопного) та різнокаліберним римуванням, що передає невимушену оповідну й діалогічну інтонацію.
Майстерна звуконаслідувальна імітація сорочого скреготу («Скреке!.. скреке!..») у контрасті зі стриманою розважливою мовою мудрого Шпака.
Як читати
Образ Сороки — це уїдлива карикатура на провінційного перекинчика, який, наковтавшись чужих міських манер, повертається додому повчати земляків і зневажати рідне коріння.
Лісові птахи (орли, соколи, солов'ї) уособлюють багатство й поліфонію українського народного генія, чия автентичність не потребує фальшивих модерних сурогатів.
Мораль байки, висловлена Шпаком («Усяким співам волю дай, то й буде в нас співучий край!»), утверджує засади вільного культурного самовираження та право на національну самобутність.
Теми: алегорична байка · висміювання перекинчиків · захист рідної культури · міська фальш · свобода творчості