Блюз у джазових тонах
Броніслав Грищук
навіяний дощем і радіоконцертом у львівській кав’ярні
Ян Табачник висотує соло на акордеоні,
і синкопи його — мов прощальні ридання та схлипи,
і самотній кленок при вітражнім віконці костьольнім
дотліває в дощі, листя вохристе сипле та сипле.
Я давно, пані Стефо, тут був, як же ви помарніли!
(я цього не сказав, хіба можна се жінці казати!)
Що ж, зогрійте вином як не душу мою, то хоч тіло,
доки галицький дощ помандрує зі Львова в Карпати.
Пані Стефо, чому, ну чому ви мене не впізнали,
я ж той самий, що був, як і дощ, і вітраж, і бруківка,
я б вам стільки вловів про гризоти мої і печалі
неубутні, гіркі, ніби ваша гірка калганівка.
Я вловів би.
Але промовчу, бо навіщо вам знати
про чиюсь самоту
чи, наприклад, про жінку, якої
ви не бачили зроду.
Та й, врешті, усі мої втрати —
день минулий, опалий, мов лист вересневий кленовий.
І тепер все одно, чи та жінка мене пам’ятає,
чи забула давно, як і ви, пані Стефо, забули,
все одно, де вона, за Печорою чи за Дунаєм,—
відгриміла гроза, джерело затягнуло намулом.
Все одно, чи дощі на безлисті дерева проллються,
а чи саван туманний засніжену землю огорне,
все одно, хто там нині, який відчайдух-самогубця
у зіницях її чародійських приречено тоне,—
все одно… Пані Стефо, плесніть свого зілля востаннє,
та й піду я зсутулено
в присмерк по мокрому бруку,
і так само мотив понесу крізь перонне ридання,
як несу у собі крізь життя каменюку-розлуку.
1994
Про вірш
Живописна поетична картина української природи, сповнена тонких колористичних деталей та світлої елегійної задуми.
Історія
Поезія належить до багатого доробку автора (Броніслав Грищук), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Форма
Метрична структура: модерний тонічний вірш. Гнучкий змінний ритм із психологічними перебоями та смисловими акцентами.
Вільна строфічна будова, підпорядкована пульсації ліричного почуття. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («навіяний дощем і радіоконцертом у львівській кав’ярні»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («ви не бачили зроду») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («як несу у собі крізь життя каменюку-розлуку») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · пейзажна лірика · сатира і мораль · краса і гармонія