Чорний Острів, білі лебеді
Броніслав Грищук
Я іду собі у вересень,
в лоскотання павутинні,
Чорний Острів на тім березі,
білі лебеді на хвилі.
Соціальне забезпечений,
що й америки не треба,
я пускаю дим колечками
в незалежне рідне небо.
Я пускаю дим хмаринками
за плече своє за праве,
плаче ангел, хоронитель мій,
безутішно, безугавно.
Та невже, мовляв, не знаю я,
що куріння — клята вада,
що цигарка термоядерна —
то дияволові ладан!
Він за мною йде похнюплено,
ніби й знать мене не хоче,
журно крила перламутрові
по ковдобинах волоче.
А ген-ген, дурне, задрипане,
з головонькою хмільною,
і моє минуле нипає
дощовою стороною.
Йде стернею, і покосами,
і рудою осокою,
поза літом, поза осінню,
поза Вовчою горою.
Не почути вже, не вгледіти —
здаленіло, спопеліло…
Чорний Острів, білі лебеді,
доле моя чорно-біла!
Про вірш
Живописна поетична картина української природи, сповнена тонких колористичних деталей та світлої елегійної задуми.
Історія
Поезія належить до багатого доробку автора (Броніслав Грищук), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Форма
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Я іду собі у вересень»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Він за мною йде похнюплено») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («доле моя чорно-біла») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · пейзажна лірика · сатира і мораль · краса і гармонія