Знов за тамбурним сизим димом…
Броніслав Грищук
Знов за тамбурним сизим димом,
що вгорнув пеленою скло,
мов ковчег, пропливає мимо
невмируще моє село.
Позад нього двигтять пожари,
позад нього доба така,
що в хліві — ні тварі по парі,
у стодолі — ні колоска,
ні жорен в коморі,
ні вишні
за сльозавим більмом вікна…
То яка ж се перед Всевишнім
неспокутна людська вина?
А ковчег у стражденнім морі,
вітром гнаний, дола віки
від почвар содому й гоморри,
через тернії — напрямки,
ген туди, де сія веселка —
лук небесний понад селом,
де злина від стерні лелека,
щоб торкнутись дуги крилом,
де невистиглі ожереди
променіють із далини,
наче вохристі еполети
на мундирі озимини.
Але… серця не розхвилює
біжутерне блищання фраз.
Бо вітчизна не потребує
ні метафор, ані прикрасі
Все, що є в ній,— самодостатнє,
і джерела, і хмарки плин,
всеосяжність журби і щастя.
Павутинка. Роса. Полин.
Незникома і непомеркна,
незбагненна, мов часу нить,
праотцівщина страстотерпна
у сльозі у моїй тремтить.
Про вірш
Філософський роздум про незворотний рух часу, таїну людського буття та пошук духовної рівноваги серед життєвих бур.
Історія
Поезія належить до багатого доробку автора (Броніслав Грищук), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Форма
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Знов за тамбурним сизим димом»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («де злина від стерні лелека») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («у сльозі у моїй тремтить») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · екзистенційний досвід · краса і гармонія · поетичне світовідчуття