Невже?
Григорій Чупринка
По широких степах України
І по різних далеких кутках
Ми згинаєм робітницькі спини
І тримаєм всю працю в руках.
Тільки з праці тієї не досить
Навіть хліба для наших дітей,
Бо лихий соціальний недосвіт
Зупиняє довільних людей;
Зупиняє од руху, од світу
Благородних високих ідей,
Що виводять із давнього гніту
До братерства і волі людей.
Що ведуть їх під прапор науки
І навчають людей в боротьбі
Поважати робітницькі руки
І прийматись за працю собі.
Ми працюєм без міри, без ліку
На широких степах, на морях,
Ми вкорочуєм працею віку
В наймитах, в грабарях, в шахтарях.
До життя ми всі засоби людям
З підневільної праці дали, —
То невже ми того не здобудем
І собі, що другим здобули?
***
Про вірш
Гнівний громадянський монолог про виснажливу підневільну працю та соціальну несправедливість, спрямований на пробудження класової й національної гідності українського трудівника. Автор стверджує невідворотність визволення через просвіту, науку та організовану боротьбу.
Історія
Поезія належить до корпусу громадянсько-публіцистичної лірики Григорія Чупринки кінця 1900-х — початку 1910-х років. Попри свою приналежність до модерністського табору «Української хати», поет гостро реагував на колоніальний та соціальний гніт українського народу, органічно поєднуючи національну ідею із соціал-демократичними прагненнями доби першої революції.
Твір відображає гірку реальність масового зубожіння селянства та перших хвиль промислового пролетаріату Російської імперії, змушених працювати в кабальних умовах наймитства, шахт Донбасу та будівництва інфраструктури. Чупринка переймає шевченківську традицію викриття гноблення, водночас модернізуючи її категоріями свідомого громадянського опору.
Форма
Вірш написано чотиристопним амфібрахієм (U—U U—U U—U U—), що надає поетичній мові ораторського розмаху, пристрасної наспівності та ритмічної енергії, характерної для баладних або маніфестарних жанрів.
Строфіка побудована у вигляді катренів із перехресним римуванням (абаб), де чергуються жіночі та чоловічі закінчення («України — кутках — спини — руках»). Рими прості, подекуди дієслівні («дали — здобули»), що зумовлено агітаційно-публіцистичною настановою твору, розрахованого на широке сприйняття.
Як читати
У структурі вірша застосовано прийом розгортання соціального панорамного полотна: масштаб географії («по широких степах України», «на морях») контрастує з приниженим становищем тих, хто тримає всю матеріальну основу життя. Образ «робітницьких рук», що згинають спини, виступає синекдохою творця цивілізації, штучно відчуженого від плодів власної праці.
Цікавим філософським концептом твору є метафора «лихого соціального недосвіту» — темряви невігластва та пригніченості, яка не дає поневоленим усвідомити власну силу. Просвіта постає як визвольна сила: поет покладає надію на «прапор науки» та «рух високих ідей», що трансформують сліпий бунт у свідому боротьбу за гідність і братерство.
Фінальний акорд твору звучить не як безнадійна скарга, а як рішуче риторичне запитання («То невже ми того не здобудем...»), яке функціонально перетворюється на ствердження та заклик до дії. Поет конструює логічну аксіому: народ, який створив матеріальний світ для інших, має повне історичне право на володіння власною долею та свободою.
Теми: соціальна несправедливість · підневільна праця · просвіта і наука · боротьба за права · національне пробудження