Ураган
Григорій Чупринка
В хмарі, в мареві, диму
Чорну бучу підніму,
Грюкну в полі...
В чистім полі,
На роздоллі
Понесусь над сонним краєм,
Степом, гаєм,
Без розбору,
Піднімуся вгору, вгору
Буровієм, буроломом,
З блиском, з громом,
Все скручу,
Ілом
Пилом
Оточу!..
Дужче, дужче забурую,
Завихрую,
Загремлю,
І над миром
Диким виром
Прошумлю!
Тихі води розхвилюю,
Буйні хвилі рознесу,
Димом небо розмалюю
І змарную,
Розруйную
Умираючу красу!..
Смілим іспитом смертельним,
Димом-полум'ям пекельним
Подихну
Вгору, вгору,
Без розбору —
Серед степу, серед бору,
В полі, в морі,
На просторі,
Всі устої, всі підпори
Зворухну!..
Про вірш
Експресіоністичний гімн нищівній космічній стихії, що символізує революційне очищення, руйнацію застиглих форм старого світу та невтримну волю до тотального оновлення буття.
Історія
Вірш репрезентує бунтарсько-волюнтаристську грань таланту Григорія Чупринки, найяскравіше виявлену в його збірках «Метеор» та «Бурятин». Напередодні Першої світової війни та вибуху визвольних змагань український модернізм гостро відчував неминучість краху старих імперських устоїв; Чупринка втілив це передчуття в інфернальних образах бурі, смерчу та всепоглинаючого вогню.
Твір демонструє естетичний перегук із європейським авангардом та неоромантичним культом вітальної сили («титанізму»), де поет бачить своє покликання не в елегійному спогляданні, а в ототожненні ліричного «Я» з деструктивною стихією, що розчищає простір для нового творіння.
Форма
Ритмічна структура вірша віртуозно передає динаміку вихору: поет використовує перемінний хорей (від чотиристопного до одностопного), фрагментований на рубані, стрімкі рядки-сходинки, що імітують пориви урагану.
Римування наскрізне, нерівномірне, густо насичене багаторазовими вертикальними й внутрішніми римами («розпалюю — розмалюю — змарную — зруйную»), дисонансними сполуками та суцільним громоподібним звукописом (нагромадження алітерацій «р», «гр», «бр», «хв»).
Як читати
Ліричний суб'єкт вірша зливається з персоніфікованим стихійним духом урагану, виголошуючи маніфест тотального зламу. В центрі стоїть естетизація руйнування («змарную, розруйную умираючу красу»), що ріднить твір із ніцшеанським запереченням декадансу заради буйного припливу життєвої снаги.
Простір розгортається від безформного хаосу диму й пилу («Ілом / Пилом / Оточу!..») до вселенського охоплення всіх стихій: степу, бору, моря, неба. Вогонь і дим виступають очисними інструментами, які покликані знищити фальшиву гармонію «сонного краю» та змести віковічні консервативні канони («Всі устої, всі підпори / Зворухну!..»).
«Ураган» є яскравим зразком мілітарно-вольової сугестії Чупринки: за апокаліптичною картиною бурі приховано жагу струсити суспільну летаргію України, покликати дух нації до «сміливого іспиту смертельного», без якого неможливе жодне справжнє відродження.
Теми: стихійний бунт і руйнація · пробудження від суспільного сну · культ волі та сили · космічний вихор очищення · неоромантичний титанізм