Жертви буднів
Григорій Чупринка
Вільний вірш
Ніч перед святом. Зорі на небі горять.
Сніг ніби іскрами всипаний килим.
Улиця світла; дівчата стоять,
Кожна з поглядом роблено-смілим.
Місто шумить. Люди шумлять.
Свято надходить в грюкоті, в шумі...
Тихо, так тихо дівчата стоять,
Наче не хочуть оддатись задумі.
Ніч. Ліхтарі миготять.
Сиплються іскри огненні.
Наче примари, дівчата стоять —
Улиці жертви буденні.
Все таке радісне, пишне; гучне,
Тільки здаються сумними дівчата.
Свято для інших сумне! —
Жертви буденні не знатимуть свята.
Про вірш
Прониклива урбаністична замальовка, сповнена глибокого соціально-гуманістичного співчуття до відкинутих суспільством жінок, чия трагедія контрастує з байдужим блиском святкового міста.
Історія
Вірш увійшов до поетичної книги Чупринки «Лицар-Сам» (1910), знаменуючи проникнення урбаністичної проблематики та соціально-психологічного реалізму в модерністську стихію автора. Початок ХХ століття в Російській імперії супроводжувався швидкою капіталізацією, розростанням міських нетрів та експлуатацією знедолених.
Григорій Чупринка, який тонко відчував контрасти київського міського дна, створив твір на стику міської елегії та морального засудження байдужості юрби, продовжуючи гуманістичні традиції європейського неоромантизму.
Форма
Попри авторську ремарку «Вільний вірш», перед нами перехідна модерна метрична форма — тонізований поліметричний дольник із виразною трискладовою основою (здебільшого анапестичні та амфібрахічні стопи зі змінною кількістю іктів) та нерегулярним перехресним римуванням.
Ритм навмисно нервовий, синкопований, що точно передає пульсацію міського натовпу, миготіння вогнів та застиглу, неприродну нерухомість дівчат посеред невпинного вуличного руху.
Як читати
Поетика тексту тримається на безжальній опозиції між карнавальною, штучною феєрією святкового міста («іскрами всипаний килим», «ліхтарі миготять», «грюкіт») та внутрішньою мертвотністю людської трагедії. Метафоричні образи снігу як іскристого килима та сяйва вітрин лише підкреслюють безодню екзистенційного відчуження.
Оксюморонний мотив «роблено-сміливого погляду» викриває маску, за якою ховається принижена жіноча гідність. Постаті дівчат розчиняються в примарному світлі («наче примари»), перетворюючись із живих істот на безіменні «жертви буденні», чия ізольованість від загального свята викриває лицемірство цивілізації, де радість одних купується рабством і загибеллю інших.
Теми: урбаністична трагедія · соціальна несправедливість · байдужість натовпу · трагедія відчуження · співчуття до знедолених