(Ірині)
ми будемо жити
на тихому-тихому березі
в дитячій іще не наляканій
єресі неначе у Форосі
в еросі недремний наш страж
нескінченний наш серпень
відбитки засмаглого тіла твого
роздрукує на теплім піску як
на ксероксі тайнопис
солодкий клинопис коліна
і лікті і вузлики
гулкі переповнені віщими знаками
вулики допоки в медовій імлі
у знемозі я наше несправжнє минуле
як Трою розкопую
читає при місяці янгол піщану
твою ксерокопію..
Інтимна й водночас трагічна елегія-присвята дружині Ірині про крихку надію збудувати дім на тихому березі в епоху тотального тиражування ерзаців і копій.
Присвячено дружині поета Ірині, вірш відбиває напружене приватне життя подружжя в роки посткомуністичного хаосу й побутової невлаштованості.
Поняття «ксерокопії» перетворюється на філософський символ 1990-х — епохи втрати оригіналів і знецінення сакральних змістів буття.
Вільний вірш (верлібр) із розмовною, довірливою інтонацією та лагідними зменшувально-пестливими зворотами.
Контраст світлих пасторальних образів річкового берега з холодною механічною назвою твору.
Мрія про життя на «тихому-тихому березі в дитячій іще очеретині» втілює тугу за втраченим раєм первинної близькості й простоти.
Проте назва «Ксерокопія» підказує, що навіть найсвятіші мрії сучасника виявляються лише блідими відбитками колишньої гармонії буття.
Незважаючи на цю трагічну тінь штучності, ніжність і готовність бути разом залишаються єдиною справжньою опорою закоханих.
Теми: інтимна лірика · присвята дружині · туга за тишею · ксерокопія як ерзац · вісімдесятники