Століття — в зачарованому колі...
Ігор Римарук
(Івану Драчеві)
Століття — в зачарованому колі,
немов у скриньці втомлений вертеп...
Там, де розсипав Бог насіння волі,
розкинув руки захмілілий степ.
Ще не світало в нім. Ще глупа ніч в нім
гуде гуняво, ніби тятива, —
і не одного в мареві панічнім
холодний піт стрілою пробива.
А хто не спить — і ті зоднаковіли;
їм у безсонні сонячно й у сні...
І тільки слово стереже могили —
як мертвий скіф на мертвому коні.
Пощо ж у мушлі шепоти химерні
про край, де Бог умерти не велів?
Там затишно мелодії в таверні
й поетові у списку кораблів,
там воля — безконечна і бездонна,
там кожен вільний — скіф і гречкосій,
там по сей день тризубом Посейдона
вершиться влада віршів і стихій,
там древній запах молодого тіла
спалахує від погляду, як хмиз...
Там Змієборець (мушля шепотіла)
трима свічу в десниці, а не спис.
Про вірш
Масштабне історіософське послання Івану Драчеві про зачароване коло кривавого двадцятого століття, що крутиться у скривавлених жорнах історії.
Історія
Присвята одному з лідерів шістдесятників Івану Драчеві символізує передачу духовної естафети від покоління «хрущовської відлиги» до вісімдесятників.
Написаний у період розгортання Народного Руху України, коли суспільство намагалося вирватися з зачарованого кола комуністичного тоталітаризму.
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням, що відзначається суворою карбувальною енергією та густим алітераційним плетивом.
Бароковий стиль вислову з використанням образів-символів млина, жорнів, крові та кола.
Як читати
Двадцяте століття постає пекельним млином, що перемолов мільйони життів у зачарованому колі війн, революцій і концтаборів.
Діалог з Драчем підкреслює трагізм ролі митця, змушеного балансувати між державними обов'язками та чистим покликанням поезії.
Вихід із цього зачарованого кола можливий лише через жертовну духовну мужність і безпомилковий моральний вибір.
Теми: діалог із Драчем · трагедія XX століття · історіософія України · зачароване коло · покоління митців