молодiй душе
радiй обновам —
лавровий вiнок стає терновим
стражники у мученики пруть
хрест не орден
хрест не одберуть
на крилатий герб у консулятi
задивились коники крилатi
а буланий змiй
а вороний —
де ви нинi
в упряжi якiй
мчить полями бричка макабрична
деренчить горлянка вiзника
i твоя
душе
зоря одвiчна
в небесах оновлених зника
Гіркий парадокс поетичної слави: лавровий вінок тріумфу неминуче перероджується на кривавий терновий вінець мучеництва й самотності.
Написано в період, коли Ігор Римарук уже здобув визнання як один із лідерів українського літературного процесу, але відчув усю тягар слави.
Твір звертається до вічного сюжету взаємин поета й натовпу, натхненного шевченківською та євангельською традицією.
Короткий чотиристопний хорей із суміжним римуванням, динамічний і гострий, мов укол шипів терну.
Саркастична інтонація «радості обновам», що приховує глибокий внутрішній біль.
«Обнова» виявляється жорстоким обманом: замість пишних шат світ готує митцеві лише колючий терн страждань.
Трансформація лавра у терновий вінок підкреслює, що в українській культурі шлях справжнього поета завжди пролягає через Голгофу.
Проте заклик «молодій душе радій» сповнений мужності: страждання стає найвищим гартом духу, без якого неможливе велике мистецтво.
Теми: лаври і терни · доля поета · трагічна слава · християнські архетипи · мужність духу