о боже для двох полудневий
полюднений зглянься
це мотто липневе це сполох і переполох
це молитва над урвищем
глянцева
це в тіло твоє перелита стоїть
на плече мені руку поклавши
мелодія літа лиш очі
запали клавіші
мово боже для двох полудневий
полюднений зглянься
це мотто липневе це сполох і переполох
це молитва над урвищем
глянцева
це в тіло твоє перелита стоїть
на плече мені руку поклавши
мелодія літа лиш очі
запали клавіші
мов
Метафізична молитва-сповідь над урвищем пам'яті, де літня світлина для двох стає крихким оберегом перед прірвою небуття.
Твір належить до зрілої метафоричної лірики Ігоря Римарука, що увійшла до книги «Діва Обида» (2000), відзначеної Національною премією імені Тараса Шевченка.
Поет осмислює феномен фотографії як магічного зупиненого спалаху буття, що зберігає тепло минулого кохання серед холоду розпаду.
Вільний вірш без пунктуації з потужною асонансною організацією та внутрішніми звуковими перегуками (полудневий — полюднений, сполох — переполох).
Тягуча сугестивна інтонація молитви й заклинання.
Світлина на краю урвища постає як тендітний міст над прірвою часу, де дотик руки на плечі зупиняє розпад всесвіту.
Образ запалих очей-клавіш метафоризує мовчання: спогад перетворюється на німу музику любові й болю.
Благання про помилування («зглянься це мотто липневе») виражає трагічну надію захистити інтимну спільність двох душ від невблаганної ентропії.
Теми: пам'ять і світлина · метафізика кохання · молитва над прірвою · верлібр · необароко Римарука