Один
Ігор Римарук
один як перст у цьому світі
один як звір —
ні словеса несамовиті
ні поговір
ні в забутті ні в алфавіті
ні дар ні хрест —
один як звір у цьому світі
один як перст
банальна схема — чорна схима
сухий закон
врятується — бо в побратима
є телефон
бо в нього Довбушева вдача
душа гонка
цікава каже передача
і жду дзвінка
а в іншого інакше трішки
та все ж своє
і з нього ретязь як з опришка
дружина в’є
а ще один а ще одніша
а геть одна
в якої чаша найгіркіша
бо вже — до дна
а те невідання діточе
той херувим
що рідним голосом туркоче —
та хоровим
а білі руки перевиті
разком судин...
невже уперше в цьому світі
він сам-один
як мова — а не як розмова
котрій не вір
бо зойк розіпнутого слова
один як звір
невже уперше довелося
за стільки літ
почути — й не розчути досі
такий завіт:
множинна зірка Віфлеєму —
та кожен син
якого ми не впізнаємо
іде один
Про вірш
Гранична сповідь абсолютної самотності, де митець, мов зацькований вовк або пустельник, стоїть сам-на-сам із глухим космосом і німими словами.
Історія
Твір належить до найпохмуріших екзистенційних шедеврів Римарука періоду створення збірки «Діва Обида».
Поет передає досвід людини, яка втратила всі зовнішні ілюзії підтримки й опинилася в крижаній пустелі чистого існування.
Форма
Рубаний тонічний вірш із цезурами та монотонними анафорами («один як перст... один як звір»).
Аскетичний звуковий лад із переважанням глухих приголосних.
Як читати
Формула «один як перст, один як звір» поєднує біблійну самотність праведника з диким відчуженням загнаного вовка.
Слова втрачають свою силу рятувати («ні словеса несамовиті не захистять»), оголюючи безпорадність культури перед безоднею буття.
Ця абсолютна оголеність душі перед вічністю стає єдиною чесною точкою відліку, де гартується справжня, непідробна сутність людини.
Теми: абсолютна самотність · образ вовка · безсилля слів · екзистенційна пустеля · трагічний стоїцизм