Дощ
Михайло Стельмах
Грім гуркоче навкруги,
Хмара дощ несе в луги.
Лийся, дощику, навкруг —
На поля,
Баштан
І луг.
Лийся, лийся над травою,
Молодою,
Запашною,
Лийся, лийся
Густо-густо
На розложисту капусту,
Лийся, лийся, наче з бочки,
На зелені огірочки,
На петрушку,
На чорнушку,
На квасолю,
Бараболю
І на мак,
На пастернак,
На коноплі і на льон,
На козелець, на пасльон,
На буряк,
Гладкий,
Чубатий,
І на сонях
Головатий,
На червоні помідори,
І на рапс, і на цикорій.
Дощик, лий, дощик, лий
І на кользу, й на рижій,
Кукурудзі
Вимий коси,
Лопоти, шуми
В горосі,
У горосі
І у просі,
В жовтому люпині,
У червоній конюшині,
Опустись на дині,
На смугасті кавуни,
Що ростуть на цілині.
Лийся, дощику, кругом,
А найбільше над вівсом,
Над вівсом,
Над ячменями,
Над житами,
Пшеницями,
Заіскрись на сочевиці,
На люцерні і на виці,
Припади до гречки,
З медом на вершечку,
Не мини й стеблини
У моїй країні,
Всюди, дощику, співай
І на щастя, й на врожай!
Про вірш
Урочисто-життєствердний гімн життєдайним силам природи, втілений у формі поетичної заклички та щедрого каталогу української флори й аграрного багатства.
Історія
Поезія постала на ґрунті глибокого селянського світовідчуття Михайла Стельмаха, для якого подільська земля, хліборобська праця та культ родючості були стрижневими константами всієї творчості — від романів до дитячих віршів. Твір увійшов до золотого фонду авторських переосмислень календарно-обрядового фольклору.
Подібні твори маркують перехід автора від традиційної агітаційної сільськогосподарської тематики радянської доби до автентичного натурфілософського оспівування рідної землі, де кожна рослинна культура наділена власною поетичною душею та господарським значенням.
Форма
Ритмічна структура вірша спирається на хореїчну основу змінного обсягу (від чотиристопного до розчленованого одно- та двостопного хорея). Така ламана графічна організація («сходинки») імітує падіння крапель, наростання грозового шуму й невпинний рух водяних потоків.
Римування здебільшого парне й кільцеве зі значною кількістю тавтологічних та асонансних співзвуч (луг — навкруг, бочки — огірочки, люпині — конюшині); мелодика відзначається потужним анафоричним каркасом («Лийся...», «Лийся, лийся...», «На...»), що створює ефект магічного ритмізованого заклинання.
Як читати
Генетично вірш сягає прадавнього жанру весняно-літніх замовлянь і дитячих закличок («Іди, іди, дощику»), проте Стельмах розгортає архаїчну форму у грандіозну енциклопедію подільського поля та городу. Перелік рослин (від традиційних маку, пастернаку й жита до технічних рижію, кользи й люпину) вражає ботанічною точністю й любов'ю до деталей рільництва.
Образна система побудована на пластичних метафорах та епітетах: буряк тут «гладкий, чубатий», сонях — «головатий», у кукурудзи дощ має «вимити коси», а над гречкою він бачить шапку «з медом на вершечку». Природа одухотворюється, рослини сприймаються як дружня селянська родина, що спрагло очікує на життєдайну вологу.
Кульмінація поезії сягає патріотичного та філософського узагальнення: приватний селянський город розширюється до меж «моєї країни», а дощ із простого атмосферного явища перетворюється на деміурга достатку, благословення («на щастя, й на врожай») і гармонії між землею та людиною.
Теми: гімн природі · хліборобська праця · фольклорна закличка · краса рідної землі · щедрість урожаю