Заєць і рак
Михайло Стельмах
Вранці заєць біля дуба
Одягнувся в білу шубу,
Одягнувся, оглянувся,
В довгі вуса посміхнувся.
— Гарна шуба, шуба гожа,
І на полюс з нею можна,
Тільки жаль — чобіт нема,
А надворі вже зима...
Обізвався дятел з клена:
— Є знайомий рак у мене,
По твоєму він заказу
Зшиє чоботи відразу.
Не ловив наш заєць гав,
А побіг мерщій на став.
Всівся заєць на колоду
Та й гукає прямо в воду:
— Вилізь, раче, із води,
Вируч зайця із біди,—
Зший новенькі чобітки,
Щоб дзвеніли підківки,
Щоб і шпори дзеленчали,
Злого лиса відганяли.
Із води вилазить рак
Та й говорить зайцю так:
— Я узимку спочиваю
І роботи не приймаю,
Аби влітку був заказ,
Зшив би чоботи ураз.
Заєць тихо у одвіт:
— Влітку тепло й без чобіт,
Влітку завжди забуваю,
Що прийде зима до гаю.
— Думать треба,— каже рак,—
А тепер ходи вже так.
До побачення, привіт...
Заєць досі без чобіт.
Про вірш
Дотепна повчальна казка-байка про легковажного зайця, який згадав про чоботи лише взимку та отримав влучну життєву науку від розсудливого рака. Твір викриває недбальство й безтурботність, утверджуючи народну мудрість завчасного дбання про господарські потреби.
Історія
У повоєнні десятиліття Михайло Стельмах з особливим натхненням звернувся до дитячої літератури, прагнучи плекати у наймолодших читачів любов до рідного слова, природи та народної етики. Віршована казка «Заєць і рак» органічно входить до масиву анімалістичних поезій письменника (поряд із книжками «Жито сили набирається», «Колосок до колоска», «Як журавель збирав щавель»), побудованих на традиціях української народної байки та кумулятивної казки.
Дитяча поезія Стельмаха поставала як мистецький перепочинок від складної, заідеологізованої монументальної прози доби соцреалізму. У мініатюрних історіях про лісових звірят митець мав змогу розгорнути природну подільську говірку, м'який ліричний гумор і випробувані віками фольклорні моделі виховання працьовитості без прямолінійного компартійного догматизму.
Форма
Вірш написано чотиристопним хореєм із переважанням пірихіїв, що надає оповіді жвавого, динамічного розмовного темпоритму. Ритміка імітує пружний стрибок зайця та невимушеність фольклорного діалогу.
Строфіка астрофічна (суцільний оповідний вірш), римування переважно суміжне (парне, aabb), із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул, що полегшує запам'ятовування тексту дітьми та споріднює його з традиційними коломийковими й пісенними зачинами.
Як читати
Образна система побудована на контрасті характерів: хвалькуватий, емоційний і безтурботний заєць протиставляється статечному, розважливому й підкреслено ремісничому образові рака. Стельмах майстерно використовує елементи побутового комізму — заєць радіє білій шубі (зимове линяння подане крізь призму святкового обновлення), проте мріє про чоботи «зі шпорами», аби налякати лисицю, підміняючи реальну підготовку до суворих холодів пустопорожніми мріями.
Прихована мораль твору є прямою художньою парафразою хрестоматійних прислів'їв «Готуй сани влітку, а воза взимку» та байкових колізій на кшталт бабки й мурашки. Однак у Стельмаха розв'язка позбавлена жорстокості: рак не глузує з пухнастого невдахи, а дає лаконічну життєву настанову («Думать треба...»), залишаючи героя босоніж як покарання за недбальство, що спонукає дитину до самостійного етичного висновку.
Теми: байка та казка · повчання й завбачливість · світ природи і тварин · гумор для дітей · народна мудрість