Біля коксової печі
Микола Хвильовий
В коксовій пічці моїй
В лютій, палкій завірюсі
Спеки шаленої рій
Метушиться…
Друзі!
В хвилину цю життя гойдає,
В грудях живець тремтить, плигає,
Мрії, як ті зоряниці,
В повітря стрілою.
Серце колотиться…
Колотиться…
Б’ється
І за горою
В травах крицевих пасеться…
Лопату беру я
І в пащу… вуглем!
Годую — жартую
З веселим огнем.
І ніби той дощик, що в спеку на мить,
Вугілля у пічці хрумтить, ляпотить.
Парує… Парує… не вірте, що дим,
То чорний, родючий простягся килим,
Каміння — жарини —
Агати, рубіни,
І небу подібна лежить бірюза,
Правіш діаманти,
Смарагди, сапфіри,
А там аметисти
Й ранкова роса…
. . . . . . . . . . . . . . . . .
І ніби сам
Я весь в каміннях,
І ніби цілий світ
В коштовній зоряній короні
На сонцетроні
Горить, тремтить!.
Про вірш
Вогненний індустріальний етюд самовідданої праці біля розпеченої коксової печі, де робітник веде веселий двобій із полум'ям, годуючи його вугіллям. Поезія оспівує творчу стихію вогню як джерело життєвої снаги та оновлення світу.
Історія
Вірш створено під час роботи Хвильового на металургійних і коксохімічних підприємствах Донбасу (зокрема в Дружківці та Горлівці). Коксова піч — це серце металургійного комбінату, і поет безпосередньо знав надлюдську напругу робітників-коксохіміків.
Для поетики раннього Хвильового характерна естетизація важкої індустріальної праці: замість жалю до виснаженого робітника він відкриває в ньому титанічного будівничого нової цивілізації, який приборкує розбурхані сили природи.
Форма
Твір написано розкутим тонічним віршем зі змінною довжиною рядків і перехресним римуванням. Ритміка пульсує в унісон із шаленими спалахами жару та ритмічними рухами лопати.
Яскрава вогняна експресіоністична метафорика: «палка завірюха спеки», серце, що «в травах крицевих пасеться», кидання вугілля у вогненну пащу печі, що супроводжується звукописом шипіння й гуркоту.
Як читати
Образ коксової печі постає як одухотворене міфічне чудовисько або веселий вогненний дракон, з яким робітник перебуває у дружньому й зухвалому діалозі («Годую — жартую з веселим огнем»). Цей мотив гри зі смертельною небезпекою знімає трагізм важкої праці.
Внутрішній стан ліричного героя сповнений шаленого екстазу: «життя гойдає, в грудях живець тремтить, плигає». Фізична напруга переходить у духовний злет, де мрії стрілою летять до зірок, долаючи земні обмеження.
Хвильовий поетизує вугілля й метал, уподібнюючи кинуте паливо до літнього благодатного дощу у спеку. Твір є гімном силі людської волі, здатної підкорити первісний вогонь і перетворити його на енергію нового життя.
Теми: індустріальна праця · коксова піч · вогонь і людина · екстаз творчості · Донбас у поезії