Іду я додому
Микола Хвильовий
Вечір.
Іду я додому, на захід, в посьолок.
Плечі
Болять.
І хмари по небу накупчились в сволок,
Останнії плями зорі миготять.
Чогось повернувся, дивлюсь — над заводом
Посіяно сотню зірок-ліхтарів…
Ой що ж то, ой що то?.
Зомлів.
І радість буяла, а в шумний будинок
Від мене пролинув весни первоцвіт,
Бо й небо не встигло зірчанку розкинуть,
Як наші сріблястих огнів краєвид.
Іду я додому, на захід, в посьолок,
Мурашка по тілу і раптом в плече,
А хмара — чавунний, розпатланий сволок —
За сонцем русявим тече….
Про вірш
Лаконічний і зворушливий урбаністичний етюд вечірньої втоми робітника, чиє знесилене тіло раптово сповнюється радістю від споглядання сузір'я електричних ліхтарів над рідним заводом. Поезія утверджує красу нової індустріальної весни, народженої людською працею.
Історія
Вірш створено в період активної співпраці Хвильового з харківськими та донбаськими літературними групами («Гарт», «Плуг»). Автор прагнув показати новий тип героя — людину праці, яка не просто виконує механічну роботу, а володіє тонким ліричним сприйняттям світу.
Електрифікація та відбудова зруйнованих війною підприємств сприймалися молодими митцями 1920-х років як справжнє диво відродження, здатне перетворити убогі провінційні посьолки на світлі міста майбутнього.
Форма
Написано тонізованим віршем із перехресним римуванням. Ритм точно відтворює важку ходу втомленої людини, що йде після зміни додому, перериваючись паузами та психологічними зупинками.
Широко використано світлову антитезу (гаснуча вечірня зоря на небі проти сотні штучних зірок-ліхтарів заводу) та народнопісенні вигуки здивування («Ой що ж то, ой що то?..»).
Як читати
Твір починається з фіксації фізичного тягаря щоденної праці: біль у плечах, вантаж неба, що насувається темними хмарами, створюють образ виснажливого земного буття. Шлях додому в робочий посьолок постає як щоденна рутина мільйонів.
Раптовий погляд назад перевертає настрій: заводи, освітлені електрикою раніше, ніж саме небо встигло розсипати зорі, сприймаються як перемога людського розуму над пітьмою. Ліричний герой відчуває благоговіння і захват перед міццю спільної праці.
Індустріальні вогні стають у Хвильового «первоцвітом весни», що зігріває душу сильніше за природне сонце. Вірш є чудовим прикладом поетизації робітничого побуту без фальшивої плакатності, крізь призму щирого людського почуття.
Теми: робітничий побут · втома і натхнення · індустріальні вогні · заводський пейзаж · людина праці